Тільки-но наша газета разом із Київрадою розпочала систематично вести рубрику «Фасади і задвірки», мало не щодня до редакції звертаються кияни. Вони називають кричущі, з їхньої точки зору, факти архітектурно-будівельного вандалізму. Особливо негативно громадськість оцінює таке явище, як зведення в історико-заповідних зонах центру столиці занадто величезних споруд зі скла та бетону, «модернізацію» пам’яток архітектури, що докорінно змінює не лише їх вигляд, а й сприйняття ландшафтно-архітектурних ансамблів, що склалися історично.
Про це наша розмова з мистецтвознавцем, членом Національної спілки художників України, дійсним членом Нью-Йоркської академії наук, співголовою Громадського комітету захисту архітектури Києва Михайлом Георгійовичем Дегтярьовим.
— Михайле Георгійовичу, ви понад 30 років пропрацювали в інституті «Укрреставрація». Є автором кількох монографій, сотень мистецтвознавчих статей, присвячених вітчизняній, а головним чином, київській архітектурі, більш ніж активним членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. А сьогодні ви стали одним з ініціаторів створення громадського комітету із захисту столичної архітектури. Адже сама етимологія слова «комітет» означає якусь надзвичайність ситуації. Невже все так кепсько?
— Кепсько — м’яко сказано. На наших очах Київ втрачає свій історичний обрис. До того ж безповоротно.
Поставлю, у свою чергу, риторичне запитання. Чи можливе будівництво підземних гаражів, скажімо, в Єрусалимі під «Стіною плачу»? Або в Мецці під Каабою? А в нас — запросто! На Софійському майдані, у безпосередній близькості від Софійського собору та його дзвіниці (в тилу споруд-пам’яток по вулиці Володимирській, 20 і 22) вирито величезний котлован для облаштування в ньому багатоярусних підземних гаражів!
Жоден хоч трохи обізнаний гідрогеолог сьогодні не дасть гарантії, що така споруда не змінить підземний водостік. А Софія стоїть на лесових грунтах, які внаслідок намокання зменшують свій об’єм. Результат не так важко передбачити: нерівномірне осідання фундаментів, що призводить до руйнування всього комплексу... Стверджую категорично: трагедія Софії вже розпочалася.
А скільки Київ зазнав безповоротних втрат за останні десять років? Саме в заповідних архітектурно-охоронних зонах історичного центру. Дня не вистачить, щоб усі їх перелічити. Ніколи вже не відновити історичний ландшафт Майдану Незалежності. Природну, озеленену гору, що замикала його, просто зрізали, замінивши її на віялоподібну скляну стіну. Хтозна, що це рукотворне віяло символізує! Але те, що воно руйнує ритм колонад сусідніх чудових споруд неокласичного стилю — очевидно навіть для дилетанта.
— Стоп! Хіба не товариство з охорони пам’яток брало участь у створенні відповідного законодавства, яке категорично забороняє...
— ...проведення будь-яких масштабних будівельних робіт в архітектурно-охоронних, по суті, заповідних зонах не тільки Києва а й інших стародавніх міст України?
На жаль, останніми роками змінився дух, чи що, який панує в цій організації. Її створювали в 60-ті роки минулого століття в тоталітарній державі на хвилі Хрущовської відлиги. Авторитет спілки був у ті та наступні роки досить великий. Бо в ньому працювали фахівці-безсрібники, які чесно виконували взяту на себе благородну місію захисту культурної спадщини. А сьогодні керівництво секції архітектури і містобудування клопочеться про зменшення списку пам’яток історії та культури, які перебувають під охороною держави!
Причина зрозуміла. В секції зібралися практикуючі архітектори, які мають власні, приватні, майстерні. Щоб заробити, вони потребують замовлень. Звідси і теорія, що велика кількість архітектурно-охоронних зон і пам’яток в історичному центрі Києва заважає розвиткові сучасного містобудування.
— Отже, винен в усьому золотий телець?
— І ще брехня! Нею просто просякнута вся атмосфера навколо новобудов у центрі столиці. Як виникла ідея скляного віяла на Майдані? Апологети зрізу гори обгрунтовували цей варварський проект потребою влаштування музею Незалежності. Насправді скляна стіна маскує паркінг для 800 автомобілів!
Неправда і те, що в європейських столицях історичні площі накривають скляними ковпаками. Особисто я цього ніде не бачив. Адже такі, дозвольте сказати, архітектурні опуси закривають візуальне сприйняття перших поверхів реальних архітектурних шедеврів, що оточують майдани.
І твердження наших чиновників від архітектури про зарубіжний досвід модернізації історичних центрів — теж брехня. По-перше, якщо там фірма викупає або орендує архітектурний пам’ятник, вона бере на себе зобов’язання не лише зберегти його зовнішній вигляд, а й відреставрувати та зберігати внутрішні інтер’єри. Ну а коли вже виникає гостра потреба в новобудові в охоронній зоні — оголошують міжнародний конкурс на проектування з найширшим громадським обговоренням.
І, звісно, гроші. Чому в історичному центрі, зазначимо, без передбачених охоронним законодавством археологічних досліджень, виникають підземні багатоярусні торговельно-розважальні центри, паркінги тощо? Та тому, що їхні власники не платять земельного оброку!
— Михайле Георгійовичу, можливо, я помиляюся, але мені здається, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» певною мірою захищає архітектурні шедеври від вандалізму, не кажучи вже про охоронне законодавство...
— І хто в нас ці закони виконує? На низку об’єктів, будівництво яких розгорталося в охоронній зоні Софії, наш міський голова Олександр Омельченко вимушений був накласти арешт, аби хоч якоюсь мірою зменшити наслідки варварства. Але решта інстанцій, покликаних захищати історичну спадщину, своє «добро» дали. Зокрема, й товариство з охорони пам’яток.
За минулих часів будь-які роботи в архітектурно-охоронних зонах Києва санкціонувала винятково Рада Міністрів республіки. Після розвалу Союзу вищим охоронним державним органом став... відділ Держбуду України! Чи не абсурд, коли організації, що живе за рахунок будівництва, доручають охорону найласіших для забудовників територій?
Щодо авторського права. Наш видатний архітектор Городецький уже давно не з нами, як і десятки його колег, котрі створили неповторний архітектурний вигляд історичного центру столиці. Архітектурні пам’ятки, на жаль, самі себе захистити не можуть. До того ж право власності та авторське право аж ніяк не завжди збігаються. І от сьогодні знаменитий на весь світ Будинок з химерами Городецького зазнає варварської модернізації. За високим парканом, що його охороняє наряд церберів у формі та в цивільному...
Сьогодні Будинок з химерами — власність Державного управління. Ну і хто дав право його добудовувати? Скажімо, картина Репіна «Іван Грозний і його син Іван» — сьогодні власність Третьяковської галереї. Але чи спаде кому на думку доповнювати її композицію постаттю стрільця? А от архітектурні пам’ятки спотворюють чим завгодно. Мансардами, під’їздами, заскленими балконами, цілими поверхами. Хіба міг передбачити архітектор Добровольський, автор повоєнних будинків на Хрещатику, що якомусь бізнесменові спаде на думку засклити арку над пасажем?
— Михайле Георгійовичу, але якщо авторські права Городецького за давністю років захищати нема кому, то спадкоємці Добровольського могли б скористатися своїм правом? Скажімо, за статтею 14 уже названого закону, що саме охороняє твори мистецтва від варварських зазіхань, які завдають шкоди честі та репутації автора...
— Я — мистецтвознавець, а не юрист. Хоча в тому, що ви кажете, безперечно, є певний сенс. Чув, знавці визнають, що наше охоронне законодавство мало чим відрізняється від європейського. От тільки ситуація у нас не європейська. А тому і закони мають бути жорсткіші. Що для майбутнього власника «Хілтона» на Володимирській, 47, в охоронній зоні, сплата 170 тисяч гривень? Інша річ, якби порушникам законодавства, що заведено в нас, «як виняток», — однозначно загрожувало небо в клітинку...
От часто-густо можна почути справедливі байки про чесність дореволюційних купців. Мовляв, їхнє слово було сильніше за всі підписи, печатки і закони. Але забувають при цьому, що пращури колишніх купців повною мірою знавали боргові ями до того як вони стали надцивілізованими підприємцями.
На мій погляд, щоб зупинити архітектурно-будівельний вандалізм, необхідно Національній комісії України в справах ЮНЕСКО прискорити роботи над внесенням історичного центру Києва до Списку всесвітньої культурної та природної спадщини. Можливо, хоч світова спільнота загальмує активність наших «новаторів та реконструкторів» від архітектури. Адже примусила FATF — міжнародна громадська організація з боротьби з відмиванням «брудних» грошей — нашу владу вжити відповідних заходів!
І ще. Громадський комітет урятування архітектури Києва, про який йшлося на початку нашої розмови, крім усього іншого, саме і ставить за свою мету захист, зокрема і авторських прав, наших попередників — творців неповторної київської архітектури. Демократичними методами. Через суд. Ми будемо на законних підставах боротися з засклителями балконів на фасадах споруд в охоронній зоні історичного центру столиці. Модернізаторами шедеврів Городецького, Добровольського, Шретера, Кобелєва... Надбудовниками і забудовниками, чиновниками, загалом, всіма, хто порушує охоронне законодавство. Це передбачено нашим статутом.
До слова, міські чиновники нам відмовили в реєстрації комітету як громадської організації. Але здаватися не збираємося. Якщо знадобиться — створимо міжнародну організацію із захисту архітектури та історії Києва.
Розмову вів Ігор НАУМЕНКО.
