Щорс — місто залізничників

Чернігівське містечко Щорс, яке до 1935 року називалося Сновськом, народилося завдяки... залізниці. 130 років тому поблизу хутора Коржівки постали локомотивне депо і станція Сновська на щойно збудованій залізничній дорозі Бахмач—Гомель. Невдовзі по обидва боки колій з’явилися бараки, хатини для машиністів, слюсарів, колійників. Минуло небагато часу, й залізничне містечко розрослося. У ньому можна було знайти надійну, добре оплачувану роботу, стати «паном». У цьому переконуєшся, коли заходиш у дореволюційне помешкання, де пройшло дитинство відомого командира дивізії Миколи Щорса. Воно велике, просторе, гарно вмебльоване, має кілька кімнат. Батько Щорса не бідував — він був... машиністом паровозного депо.

Хоч минуло відтоді не одне десятиліття, але ситуація в залізничному містечку змінилася мало: численні працівники локомотивного депо, станції Щорс, Щорської дистанції колії — головні фігури в житті прикордонного райцентру. Навіть голова райдержадміністрації Віталій Зайончковський, який уже три роки очолює виконавчу владу в районі, вісім років перед тим керував локомотивним депо Щорс. Він —заслужений працівник транспорту України. Та і його перший заступник Олександр Грабовський теж працював у депо.

— Підприємства залізничного вузла,— сказав керівник району,— нині головні наповнювачі бюджету району. Ми задоволені тим, що, незважаючи на труднощі, вони нарощують обсяги виробництва, виробляють багато продукції, яка потрібна селянам, лісозаготівельникам, будівельникам.

У Щорсі вже виросло не одне покоління залізничників. Помічник начальника депо по кадрах Віра Невмовенко назвала прізвища, вийшло майже 12 династій. Скажімо, Іван Ткаченко працював монтером на залізниці, його син Федір до пенсії ремонтував котли. Стежкою Федора Івановича пішли і три сини — Олег, Віктор, Михайло. Віктор і Михайло за роки роботи у депо освоїли рідкісну професію в Україні — котельників. Тільки вони ремонтують котли паровозів, які ще застосовуються для обігріву приміщень на залізниці.

Хоча щорсівці мріють про працю залізничника з прозаїчних міркувань, бо в депо, дистанції колії, станції Щорс заробітні плати «зашкалюють» за 400, а то й 1000 гривень, все-таки більшість прийшла на залізницю за романтичним покликом. Як нинішній начальник локомотивного депо Щорс Віктор Перваков.

— Мій батько був колійником, — розповів він.— А двоюрідна сестра Раїса Капітан — черговою по станції. Рух поїздів кудись у далечінь — це така була для мене захоплююча картинка дитинства! Одного разу, коли йшли з батьком поблизу колій, я сказав йому: «Знаєш, тату, я буду машиністом тепловоза». І справді, незабаром я закінчив у Чернігові залізничне ПТУ і здобув фах помічника машиніста. Моя мрія здійснилася.

До речі, Віктор Миколайович — один з наймолодших керівників провідного підприємства Щорського району та й, схоже, Південно-Західної залізниці. Він закінчив Білоруський інститут інженерів залізничного транспорту, до 2000 року був бригадиром депо, технологом-теплотехніком, головним механіком, заступником начальника й от тепер — начальник. І все це — завдяки особистій відданості справі, неабияким організаторським здібностям.

У локомотивному депо народилася пісня про те, що у Щорсі живуть залізничники, закохані у свою професію:

 

 

42 щорські локомотивні бригади курсують на дільниці Щорс—Гомель, Гомель—Ворожба. За минулий рік вони виконали обсяг перевезень на 107,9 відсотка. Вдалий був і січень цього року — 106,9 відсотка перевезень до відповідного періоду минулого року. Потяги з пасажирами, вантажами завдяки щорсівцям йдуть чітко за графіком.

У локомотивному депо Щорс головне — ремонтні роботи рухомого складу. Торік тут капітально відремонтували 48 думпкарів, один снігоочищувач, оновили також 11 думпкарів, 6 платформ, 7 хопер-дозаторів, 5 паровозів. Крім того, здійснено технічний огляд (ТО-2) на 194 вагонні секції більше, ніж торік. Нині розпочато освоєння ремонту пасажирських вагонів електропоїздів. За замовленням депо Фастів та депо Бахмач тут виготовляють електропечі, унітази, багажні полиці, кронштейни, каркаси дверей салону вагона, а також 50 найменувань гайок, контргайок, болтів.

— І це не все,— зазначає Віктор Миколайович Перваков,— останнім часом ми значно розширили номенклатуру продукції. У нас для цього є відповідна технічна база. По суті, виконуємо в районі функції колишньої райсільгосптехніки, тобто виготовляємо для сільгосппідприємств леміші, запчастини. Цікаво, що замовники з сіл приїжджають, навіть з сусідніх районів.

У локомотивному депо відкрили міні-цех з виготовлення бетонних, столярних виробів. Щорсівці замовляють тут бетонні кільця, бетоноблоки, тротуарну плитку, дверні коробки, віконні рами, двері. Якщо в 2000 році залізничне підприємство отримало від підсобно-допоміжної діяльності 88 тисяч гривень прибутку, то в 2002-му — 938 тисяч.

У Щорсі — єдина в Україні база для ремонту паровозів. Здається, вони уже давно відслужили своє і є анахронізмом. Проте їх екзотичність нині стає предметом уваги туристичного бізнесу. В Україні діє центр ділового співробітництва «Джерело», який практикує екскурсії на старих паровозах. Зарубіжні туристи за такі поїздки викладають круглі суми. На замовлення «Джерела» локомотивне депо капітально відремонтувало кілька локомотивів. База відстою резервних паровозів — своєрідний музей під відкритим небом. Тут можна побачити історичні багатотонні експонати, які розповідають про історію паровозного будівництва. 17 могутніх велетнів завмерли на невизначений час. Серед них є справжні красені. Наприклад, П-36. Зберігається тут і американський паровоз серії ЕА.

Застаріла техніка дбайливо доглянута. Вона в будь-який момент, якщо буде така потреба, готова замінити на залізниці електровози та тепловози! Перефразувавши відому пісню, можемо сказати, що «Наш паровоз стоит на запасном пути...»

Залізничники Щорса вміють не тільки добре працювати, а й відпочивати, займатися спортом. Вони переможці районних змагань з легкої атлетики. Активно займаються волейболом, шахами. А 1977 року в локомотивному депо з’явився великий зимовий сад. Тут ростуть пальми, лимони, виноград, троянди, інші квіти. Залізничники не так ласують тропічними плодами, як люблять тут відпочивати душею — грають у шахи під час обідньої перерви, займаються поряд іншими видами спорту.

— Побачиш цю красу,— каже голова профкому, майстер цеху з ремонту рухомого складу Микола Єрмак,—і є заряд на весь день...

Через зимовий сад — вхід до історичного музею депо. У ньому зібрано усе пам’ятне, героїчне за 130-річну історію залізничного вузла. Славні сторінки у неї вписали щорські залізничники під час Великої Вітчизняної війни. Адже працювали в екстремальних умовах — німецькі бомбардувальники влаштовували за ними справжнє полювання. Тетяна Фомиченко наприкінці серпня 1941 року як помічник машиніста отримала наказ разом з машиністом терміново доправити військовий ешелон за місцем призначення. Її старий колега, вагаючись (уже чутно було залпи німецьких гармат), пожалів молоду матір:

— У тебе доні тільки рік. Тікай...

Але вона зробила інший вибір: рушила в дорогу. Під Низківкою налетіла ворожа авіація. Виття бомб. Моторошні хвилини. На щастя, ешелон вцілів. Лише десь подівся машиніст... Тетяна самотужки довела паровоз до місця призначення. Аж до кінця війни вона під вибухами мін і снарядів доставляла ешелони з військовими, боєприпасами. Мужню щорсівку було пізніше нагороджено знаком «Почесному залізничнику» —найвищою нагородою залізничного відомства.

У 1941 році ціною власного життя машиніст Микола Кримський відчепив від ешелону з боєприпасами вагони, що запалали під час бомбардування. Завдяки цьому і станція, і будинки та люди в них вціліли. На робочому місці загинули також члени локомотивних бригад помічник машиніста Григорій Семак, кочегар Микола Терехов та інші.

На прифронтових залізницях став Героєм Соціалістичної Праці колишній працівник локомотивного депо Костянтин Мишастий. А слюсар Олександр Плющ, завскладом Ілля Ігнатенко за форсування Дніпра отримали Зірки Героя. Це лише кілька славних сторінок з життя депо. А їх набагато більше. І тепер примножуються трудовими досягненнями колективу, який щороку солідно додає у своїй роботі.

Щорс 

Чернігівської області.