Здається, ще вчора в нічне небо над столицею злітали новорічні феєрверки, а за вікном уже весна. Час лине нестримно, а очікування світлого капіталістичного завтра, яке політики воліють називати соціально орієнтованою ринковою економікою, очікуваннями й залишаються. І лютий, що минув, істотних зрушень у цьому сенсі не приніс.
Щоправда, аналізуючи статистичні звіти, деякі аналітики висловлюють певний оптимізм. У тому сенсі, що реальні доходи населення і середня заробітна плата зросли майже на 20 відсотків. Як на мене, то зовсім не зрозуміло, звідки береться така цифра. Адже та сама статистика свідчить про повзуче зростання цін на харчові продукти, товари та послуги, про темпи інфляції, котрі набагато вищі за прогнозовані.
З іншого боку, лютий-2003, мабуть, уперше за 12 років незалежності нашої держави продемонстрував здатність усіх гілок вищої влади до оперативного, а головне — погодженого ухвалення рішень, спроможних, врешті-решт, вивести країну з тривалої системної кризи. І не за статзвітами, а в реальності.
Я маю на увазі ухвалення в першій декаді лютого законодавчих актів, які забезпечили правове поле для боротьби з відмиванням «брудних грошей». Тим самим Україна довела, що за бажання можновладців вона все-таки може стати цілком цивілізованою державою. Принаймні, FATF — міжнародна організація з протидії відмиванню «брудних грошей» — 14 лютого опублікувала прес-реліз, яким скасувала свої рекомендації проти нашої країни. І хоча, доки FATF не переконається в тому, що ухвалені законодавчі акти у нас працюють, Україна ще залишатиметься в так званому «чорному списку» пособників незаконного бізнесу — разом з островами Кука, Сент-Вінсент та ще з сімома більш відомими, але аж ніяк не європейськими країнами, такими, як, наприклад, Індонезія та Гватемала, — факт залишається фактом: чинна влада, а разом з нею всі ми, отримали кредит довіри.
Безумовно, в житті пересічного українця санкції FATF, навіть якби їх застосовували сповна, мало б що змінили. Надто вже далекі міжнародні фінансові операції від сімейних бюджетів цілковитої більшості з нас. І ретельніша перевірка офіцерами безпеки провідних світових банків платників і отримувачів грошей із України і в Україні (а це, власне, і є санкції FATF) навряд чи позначилася б на добробуті наших родин. Але, погодьтеся, авторитет твоєї держави — це аж ніяк не порожній звук.
Тим паче в нашій з вами ситуації. Коли і ті крихти економічного не зростання, а стабілізації, які шалені оптимісти називають чи не найвидатнішими досягненнями останніх двох-трьох років, отримані на індустріальній базі навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня. І без інноваційних технологій у нашій індустрії та сільському господарстві з економічної відсталості та всенародної бідності нам не виборсатися.
Що й озвучив у лютому наш Президент на науково-практичній конференції, присвяченій інноваційній моделі розвитку країни. А інновації — це величезні гроші, яких у країні немає. В нашій ситуації потрібні зарубіжні інвестиції, але держава з підмоченим авторитетом їх навряд чи отримає. Такий от зв’язок між «чорним списком» FATF і майбутнім кожного з нас.
І ще один дуже важливий момент. FATF — організація громадська. Може, тому до неї прислухалися наші керманичі, що вона міжнародна? Але ж і всередині країни є громадські організації, які хоч і не можуть погрожувати цій країні санкціями, але здатні висувати і висувають владі цілком слушні вимоги і пропозиції. От тільки влада наша їх зазвичай ігнорує.
Так, у лютому уряд порушив меморандум між ним і нафтовими компаніями, який забезпечував цінову стабільність на паливному ринку. Незрозуміло, з якого дива в односторонньому порядку адміністративно силовим рішенням Кабмін одразу на 100 відсотків (до 30 євро за тонну) збільшив акциз на змішувальні (екологічно чисті) бензини. Як наслідок, наші нафтопереробні заводи фактично припинили їх випускати.
Так само в односторонньому порядку — знову-таки порушуючи названий вище меморандум — Нацкомісія з регулювання електроенергетики України (НКРЕ) на початку лютого оголосила про 60-відсоткове зростання тарифів на транспортування нафти українськими трубопроводами. І якщо Лисичанський нафтопереробний комплекс на кожній тоні сировини тепер втрачатиме 20 гривень, то Кременчуцький — уже 60—80, а Одеський та Херсонський — до 120 гривень. Якщо додати до цього січневе майже тридцятивідсоткове підвищення тарифів на перевезення нафти та світлих нафтопродуктів, оголошене «Укрзалізницею», то стає зрозуміло, що всі цінові домовленості між державою і суб’єктами господарчої діяльності не варті й щербатої копійки.
Я, звичайно, далекий від думки, що знайдуться міжнародні громадські організації, здатні дати по руках нашим керманичам у цьому і сотнях схожих випадків. От тільки невміння керувати країною в режимі діалогу з її громадянами, насамперед виробниками матеріальних благ і цінностей, авторитету нашій любязній Вітчизні в світовому співтоваристві не додає. Хіба тій-таки НКРЕ більше немає чого робити, як адміністративно силовим методом підвищувати тарифи? То про всяк випадок нагадаю, що вже весь світ сміється над 40-відсотковими втратами виробленої електроенергії в мережах електропередачі, які ця сама структура офіційно допускає. У середньому, згідно зі статистикою, по Україні в мережах втрачається 20—22 відсотки електричного струму. Це означає, що п’ята частина спалених у топках електростанцій енергоносіїв — головно вугілля і природного газу — зникає в невідомому напрямі. А ми, громадяни незалежної демократичної держави, за ці втрати сплачуємо. Мовчки.
А даремно мовчимо. Адже домоглися мешканці Одеси скасування ухваленого на початку лютого міськвиконкомом південного міста (і, між іншим, визнаного Кабміном обгрунтованим) рішення про підвищення більш як удвічі тарифів на квартплату. Це я до того, що оскільки наша влада не може чи не бажає сама перейти на діалогову зі своїми громадянами форму управління державою, то, може, їм у цьому допомогти? Цивілізованими формами громадянської самоорганізації.
Взяти, приміром, ту-таки податкову чехарду. Зарубіжний інвестор, який волів би прийти з інноваціями в нашу індустрію чи сільгоспвиробництво, ознайомившися з вітчизняним податковим законодавством, здебільшого обминає Україну десятою дорогою. То про яку інноваційну модель розвитку ведуть мову Президент і його сподвижники? Задля красного слівця?
Весняні акції протесту, з масовим виходом на вулицю, до яких у лютому готувала наш народ опозиція, як доводить минула практика, навряд чи стануть масовими і вже точно не приведуть ні до економічного зростання, ні до політичних змін. Селяни, незважаючи на 30—40-відсоткове підвищення цін на бензин і солярку, що його у відповідь на односторонні дії уряду пообіцяли (якраз перед весняною посівною!) нафтові компанії, все одно вийдуть у поле. Шахтарі, незважаючи на те, що продовжують гинути їхні колеги, спустяться в забої, а всі ми разом покірливо платитимемо прямі й непрямі, як у випадках з оплатою електроенергії, податки.
А тепер, любий читачу, давайте помріємо. Уявімо собі, що опозиція чи якась інша громадянська суспільна організація сподобилася на справді масову акцію. Ну, скажімо, зібрала мільйони підписів під вимогою до Президента, Верховної Ради і Кабміну провести податкову реформу. Так само оперативно і погоджено, як було внесено на вимогу FATF зміни до законодавства, спрямовані на боротьбу з відмиванням «брудних грошей». Та ще й з обіцянням санкцій стосовно держави. Приміром, якщо реформу фіскальної системи будуть, як уже багато років, лише декларувати, а не здійснювати, то одного чудового призначеного дня ні суб’єкти підприємницької діяльності, ні працюючі громадяни країни державі ці податки не сплатять. Або, скажімо, затримають їх перерахування...
Наївно? Нерозумно? Але ж подіяла одна лише загроза покарання з боку FATF! І вища система влади в Україні продемонструвала і своїм громадянам, і всьому світовому співтовариству свою конкретну дієздатність!
До слова, як мені здається, саме інерція покарання спонукала одеську владу до скасування свого антинародного рішення про підвищення тарифів на квартплату. Не залишився осторонь і НБУ, дозволивши в лютому нам, українцям, без будь-яких декларацій провозити до трьох тисяч вільно конвертованої валюти через державний кордон. Дрібничка, але приємно. І хоча не так багато наших співгромадян можуть вільно дозволити собі зарубіжні вояжі, але для наших човників таке послаблення вельми й дуже доречне. Адже вони, човники, своєю працею вдягли і продовжують одягати практично 98 відсотків наших співгромадян.
Сподобилася і Верховна Рада в лютому майже одностайно подолати одразу два президентські вето, що безпосередньо стосувалися наших гаманців. На закони про пільги українським книговидавцям і про безкоштовні вхідні дзвінки в телефонії, насамперед мобільній. Дивись, і українська книжка посяде належне їй у країні місце, і сучасний зв’язок стане доступніший для населення. Отже, можуть народні обранці, коли захочуть, піклуватися про благо свого народу, а не лише демонструвати йому свої політичні амбіції!
Чи таку одностайність наших законотворців теж накажете зарахувати до інерції від побоювання покарання?
