Брати в борг від зарплати до зарплати — традиція не одного покоління наших громадян. Що ж робити, якщо на життя кревно зароблених не вистачає? А якщо і їх не платять вчасно?
Новий уряд оголосив тотальну боротьбу з бідністю, обіцяючи населенню підвищити його рівень життя і повернути борги в зарплаті. Втім, ліквідацією боргових зобов’язань перед громадянами займався не один український уряд. Зазвичай брали підвищений план повернути трудящим чесно зароблене до якогось свята. Найчастіше червоною датою обирався Новий рік. Пам’ятається, екс-міністр праці й соціальної політики Іван Сахань обіцяв ліквідувати всі борги у зарплаті в бюджетній сфері ще до 2002 року, потім він же стверджував, що на початок 2003 року їх не буде (крім тих боргів, які «ліквідувати юридично неможливо»). Тоді нібито були всі підстави для платежу — і економічні показники радували, і виробництво запрацювало і т. п. Але ж ні. Не вийшло.
Нині ці старі борги, як перехідний червоний прапор, дісталися новому уряду. За словами нинішнього Міністра праці й соціальної політики Михайла Папієва, що прозвучали на колегії очолюваного ним міністерства, торік заборгованість у зарплаті зменшилася на 452 млн. грн. (тобто на 16 відсотків). На 1 січня цього року борг становив 2,3 млрд. грн. 40 відсотків заборгованості перед трудящими в Україні — підприємств державної форми власності. На колегії Мінпраці йшлося про те, щоб активніше залучити законодавчі механізми визнання їх банкрутами, зокрема Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», щоб зароблене все-таки було виплачено людям.
Міністр Папієв, констатуючи боргову проблему, скаржився на поганий менеджмент підприємств. Мовляв, у ситуації, що склалася, винні передусім керівники. Втім, це не відкриття. Про відповідальність керівництва суб’єктів господарської діяльності у питанні вчасної видачі зарплати говорять давно. Ще будучи прем’єром, Валерій Пустовойтенко, проводячи наради директорів великих підприємств країни в столичному ПК «Україна», навіть узяв їх у «заручники», вимагаючи негайного розв’язання зарплатного питання. Над керівниками-боржниками нависла загроза штрафів, щоправда, сміховинних, адміністративних. А нещодавно почали говорити і про кримінальну відповідальність за невчасну й систематичну невиплату за щомісячними відомостями робітникам.
Нових методів боротьби зі злісними неплатниками зарплати, схоже, поки що не вигадали. Щоправда, є ще один широко не рекламований метод. Це коли кожний трудівник, який не отримав зарплату, починає добиватися справедливості в суді. Тоді державі загрожує справжній «зарплатний» бунт. Адже за законом громадянин має право вимагати від кривдника не тільки повернення йому зароблених грошей, а й моральної компенсації за невчасні виплати. На такому всенародному процесі може збанкрутувати не одне підприємство.