У  постанові Верховної Ради від 29 листопада 2001 року «Про звіт Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації» головним критерієм оцінки роздержавлення майна проголошується ефективність діяльності підприємств нової форми власності. Цей висновок випливає зі статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», бо її мета — «підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України».

 

Тиражування неперспективних

Проте, згідно з офіційною статистикою за 1996—2001 роки, ми не наближаємося, а віддаляємося від цієї мети. Приватизація, справді, не самоціль, але її результати свідчать про тиражування неперспективних суб’єктів господарювання.

Як бачимо, впродовж 1996—2001 років кількість приватизованих підприємств зумовлювала зростання їхньої частки у валовому випуску продукції (робіт, послуг). Водночас швидко погіршувався економічний рівень діяльності цих підприємств та знижувалися показники їх соціально-економічної ефективності.

Помінявши форму власності, підприємства розбазарюють обігові кошти (оборотні активи), тим самим знижуючи (що особливо дошкульно для народного господарства) їхню частку в товарно-матеріальних цінностях та грошових коштах. Це вказує на зменшення економічної самодостатності цих підприємств. Отже, зростання частки випуску продукції приватизованими підприємствами забезпечується завдяки нарощуванню їхньої кредиторської заборгованості перед державними і комунальними підприємствами. А це істотно погіршує конкурентне середовище, умови діяльності останніх. Відбувається своєрідна ескалація економічного паразитування приватизованих підприємств на державних і комунальних та на державі загалом. Це призводить, як відомо, до автоматичного зростання вимог щодо списання боргів перед державними підприємствами або їх погашення державним коштом.

Не лежать, бо незалежні

Приватизовані підприємства мають низький рівень інвестицій у модернізацію та розвиток виробництва, внаслідок чого посилюється їхня технологічна відсталість, падає технічний рівень виготовленої продукції. Як видно із таблиці, виробляючи 38,4 відсотка продукції та послуг, вони забезпечують лише 18,8 відсотка інвестицій в економіку. Інакше кажучи, вони фактично не освоюють нові види технічно складної продукції, не впроваджують необхідні науково-технічні розробки, що виштовхує нашу економіку з кола технічно-розвинених країн.

Загалом, у народному господарстві приватизовані підприємства вкладають на 1 гривню виробленої продукції у 2,5 разу менше інвестицій, ніж державні та комунальні. Водночас обсяги незавершеного будівництва на приватизованих підприємствах зростають, а це — ознака економічної необгрунтованості значних капіталовкладень або спрямування частини інвестиційних ресурсів у тіньовий обіг.

Попри кількісне зростання роздержавлених підприємств та обсягу їх продукції у валовому виробництві за період з 1997-го по 2001 рік, частка зайнятих працівників тут скоротилася з 26,2 до 22,2 відсотка. Такі дисбаланси відбивають надмірний рівень матеріальних витрат і зниження видатків на оплату праці. Отже, знижується внесок приватизованих підприємств у створення національного доходу України. Серед таких підприємств не помітно «лежачих». Пояснюється це тим, що вони «незалежні»: від державних обов’язків та суспільних навантажень з реалізації соціально-економічних програм.

Економічно несприятлива висока частка матеріальних витрат свідчить також про те, що значна частина продукції переміщується в тінь, що обмежує бюджетні доходи та науковий рівень української нації — зникають стимули до збільшення доходів завдяки впровадженню прогресивних інновацій.

...Плюс плинність кадрів

Останніми роками відбуваються масові звільнення працівників. Так, 1999 року на роздержавлених підприємствах було зайнято 3,6 мільйона працівників, а 2002-го — 2,6, тобто за три роки викинуто на вулицю майже мільйон трудівників. Зокрема, 2001 року скорочення працівників сягнуло 12,7 відсотка, а 2002-го зайнятість на підприємствах скоротилася ще на 10 відсотків — майже на 300 тисяч працівників.

Показують на двері передусім працівникам об’єктів соціально-культурного призначення та охорони здоров’я, які підпорядковані таким підприємствам. Незважаючи на прискорене скорочення штатів, приватизовані підприємства знижують показник фондоозброєності у розрахунку на одного зайнятого працівника. Так, наприклад, втрати ними основних засобів становлять лише за 2001 рік 10 мільярдів гривень — майже 10 відсотків від обсягу приватизованих за десять років основних засобів.

Роздержавлені підприємства мають вкрай незадовільний стан балансів. В їхніх обігових активах дебіторська заборгованість становить мало не 60 відсотків, а запаси товарно-матеріальних цінностей — менш як 30. Грошових обігових коштів вони майже не мають, їхня частка — лише три відсотки. Рентабельність виробництва значно нижча, ніж на державних та в комунальних.

Як бачимо, власники приватизованих підприємств неспроможні ефективно розвивати економіку, до того ж економічна наука не містить чинників, які виправдовували б переваги приватного підприємництва перед державним.

Звідси й висновок: приватизація призводить до значного погіршення соціально-економічних показників діяльності підприємств та економіки взагалі.

Державні і комунальні підприємства мають значно кращі соціально-економічні показники діяльності. Матеріальні витрати на виробництво продукції поступаються, зате частка витрат на оплату праці у півтора разу вища, ніж на приватизованих. А то ознака вищої ефективності використання матеріальних ресурсів.

Цей висновок не грунтується на так званих «глибині приватизації», «інвестиційному кліматі», діяльності «ефективних власників» та інших вигаданих приватизаторів. Але вони є добрим приводом для полеміки на парламентських слуханнях «Наслідки і перспективи приватизації в Україні», які відбудуться 26 лютого цього року.

Юрій КАМ’ЯНИЙ, консультант Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації.