Наприкінці лютого матінка-природа прокидається від зимової сплячки: на квіткових базарах з’явилися бабусі з «котиками», вербовими прутиками, по гривні за пучок, прикрашеними мохнатими сережками — першими передвісниками майбутньої весни. Ось і під час аналізу деяких заяв і конкретних дій наших державних керманичів за останній лютневий тиждень з’являється відчуття, що вони також починають прокидатися від глибокого багаторічного сну у сфері реформування вітчизняної економіки.
Так, Прем’єр-міністр України заявив про створення у масштабах держави системи обліку галузевих і міжгалузевих балансів матеріальних ресурсів, підкресливши водночас необхідність, цитую, «чітко уявляти, що в нас є в державі, що потрібно і скільки завезти із-за кордону».
Думка, погодьтеся, досить оригінальна. В тому розумінні, що, висловивши її вголос, Віктор Янукович визнав: усі майже 12 років незалежності наші уряди, що постійно змінювалися, Верховна Рада і два наші президенти у сфері економіки діяли наосліп. Бо тільки наявність зведених балансів матеріальних ресурсів, — і це аксіома, — дає змогу приймати адекватні реаліям рішення і на макро-, і на мікроекономічному рівні. А коли їх, цих балансів, Україна не мала, то яка ціна всій нашій економічній політиці впродовж дванадцяти років?
Утім, результати такого стану речей кожен з нас відчуває на власній шкурі. Відсутність тепла в будинках. Проблеми з неплатежами. Заборгованості у зарплаті та пенсіях. Податкова плутанина. Цінові дисбаланси. Непрацюючі, а точніше працюючі з негативним результатом закони, покликані регулювати ринкові відносини. Коротше, базарна анархія, замість цивілізованого, соціально спрямованого ринку, що привела до збагачення декотрих за рахунок зубожіння поголовної більшості — усе це ланки одного ланцюга. Відсутність чітких орієнтирів, які можливі тільки за наявності вищевказаних балансів.
Безумовно, краще пізніше, ніж ніколи. Ось і наш Президент, після багаторічних дискусій, сподобився на початку минулого тижня підписати указ «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру». Даруйте, необізнаному зрозуміло, що без створення такої системи не можна було починати ні малу, ні тим паче так звану велику приватизацію. Але якби таку систему було створено заздалегідь, або принаймні паралельно з початком приватизаційних процесів, не відбулася б і точно названа народом «прихватизація» — скупка за безцінь колись декларативно названої суспільної, а по суті державної власності...
Не інакше, як украй запізнілим стартом можна назвати і той факт, що тільки минулого тижня Верховна Рада розглянула законопроект «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Зазначу лише, що найуспішніше проведеній у постсоціалістичних державах приватизації в Чехії та Словаччині передував саме закон про розмежування державної і комунальної власності. І не тільки на землю. А й на усе майно: від заводів до магазинів і перукарень.
І, нарешті, фінал тижня, неділя, ознаменувалася давно очікуваною серйозними економістами подією —президенти України, Росії, Білорусі та Казахстану заявили про домовленість зі створення Організації регіональної економічної інтеграції. Рішення, без перебільшення, доленосне для громадян чотирьох названих держав. Але хіба мало доленосних рішень приймалося за останні дванадцять років у рамках СНД? Щоправда, цього разу, крім красивих заяв, президенти зробили, здається, й конкретні кроки — домовилися про створення єдиної регулюючої міждержавної незалежної Комісії з торгівлі і тарифів. Дай, Боже, їй успіхів, а не декларацій, у роботі, щоб кожен з нас відчув найближчим часом зміни на краще у своєму житті. Щоб гасла про економічну інтеграцію не заступили керманичам життєві проблеми конкретного українця, росіянина, білоруса і далекого від нас казаха...
Утім, слід визнати, минулого тижня владні та управлінські структури України все-таки прийняли низку рішень, здатних, за ідеєю, полегшити наше життя. Так, Верховна Рада подолала одразу два президентські вето. На закони про пільги національному книговидавництву та про безплатні вхідні дзвінки в телефонії, передусім у мобільній. Дивись, і в наших дітлахів з’явиться в достатній кількості потрібних їм підручників та україномовних книжок. А телефонія стане по кишені зубожілому народові. Безумовно, якщо не потонуть добрі наміри ВР у нашому бюрократичному болоті або не захлинуться, обернувшись своєю протилежністю, в нашій ринковій анархії. Таке вже бувало, і не раз.
