Сьогодні минає рік, як пішов із життя відомий хірург Володимир Земсков. Говорити про нього багато не треба — ім’я й без того відоме. Володимир Сергійович багато робив для людей за життя. Справу його продовжують і нині.
Клініка Земскова працює у звичному режимі. Як і раніше, діють центри хірургії печінки, жовчних проток та підшлункової залози, залишилася й кафедра загальної хірургії. Сюди звертаються хворі, від яких відмовляються онкологічні заклади, — й тут дають шанс навіть людям з пухлинами на третій-четвертій стадії. За рік без Володимира Сергійовича кількість пацієнтів і операцій не зменшилася. Протягом цього часу їх проведено майже чотири тисячі. Щоправда, фахівці визнають: людей досі приваблює ім’я Земскова, бо знають, що в закладі працюють учні професора, дотримуючись основних його принципів. Тут і нині є наукові групи, які займаються певними проблемами (підшлункової залози, печінки, онкозахворювань). Фахівці беруть участь у конгресах, стажуються за кордоном, застосовують на практиці усі новинки.
— Ми намагаємося тримати марку, — каже доцент кафедри загальної хірургії Клініки Земскова кандидат медичних наук Інна Ковальська (на знімку). — Хоча це надто складно, адже відповідальність завжди була на Володимирові Сергійовичу. Однак підвести ім’я професора ми не можемо. Нині у закладі працюють діти Володимира Земскова, його учні. Беремо й молодих спеціалістів. Та все одно важко. Гадаю, кожен наш співробітник може заперечити вислів, що незамінних людей немає. Вони є. Володимир Сергійович — яскравий тому приклад. Він був і хірургом, і науковцем високого класу. До того ж мав блискучі організаторські здібності. Ця людина була нашим поводирем у прямому розумінні цього слова. Навіть факт, що нині заклад очолює кілька керівників, говорить сам за себе — один Володимир Сергійович працював щонайменше за трьох.
Водночас Земсков ніколи не втрачав надії на краще, був веселою людиною і завжди підтримував у важку хвилину. І хоча вже минає рік, як він пішов у небуття, ми мало не щодня згадуємо його слова. Приміром, під час важкої операції любив казати: «А горы все выше, а горы все круче, а горы уходят под самые тучи», — і при цьому занурювався глибше в черевину людини, аби використати кожен шанс на зцілення.
Та є у Клініці Земскова й проблеми. Її споруду планують знести, а натомість побудувати житловий будинок. Боровся проти цього сам Володимир Сергійович. Висить питання в повітрі й нині. Фахівцям не хочеться покидати приміщення, бо вклали не лише чималі кошти, а й душею вболівав за нього наставник. Як ілюстрацію Інна Олександрівна навела такий приклад: тут оперували архітектора, який свого часу планував будівництво приміщення. Ледве умовили його лягти в лікарню. Казав: я туди ніколи не піду. Але коли побачив усе на свої очі, був у шоці — як докорінно перероблено те, що він «напланував».
Однак час пливе, а проблеми, над якими працював Володимир Земсков, ще не розв’язано. Тож у створених ним групах продовжують працювати науковці. Цього року вони отримали шість патентів, понад 25 робіт опубліковано в наукових журналах.
Нинішній пацієнт клініки Павло Прохарчук (на знімку), розповідає про своє перебування в закладі зі сльозами на очах. Він мав майже п’ятикілограмову пухлину в важкодоступному місці. Жоден заклад за операцію не брався:
— Звісно, я ризикував, — каже.— То була остання надія. Але померти на столі не боявся, бо більше так мучитися не міг. Операція тривала десять годин, і пухлину цілком видалили. Тепер видужую. Схоже, навіть лікарі не сподівалися, що вже через два тижні я ходитиму.
Нині, як і раніше, лікування у клініці безплатне. Є лише три, так звані, комерційні палати. Усіх оперують професійні руки. Однак хоч би що тут робили — все осяяне світлим іменем професора. Не забули про нього й у сумну дату — сьогодні в клініці буде година пам’яті Володимира Земскова.
