Хочете анекдот? Зупиняє сержант ДАІ автомобіль обласного судді... Ні, не так. Суддя зупиняється біля поста ДАІ і запитує у служаки з жезлом, як проїхати до Дніпропетровська. Подякувавши, повертається до авто. Але тут з’являється з будки сержант і пропонує пройти до приміщення. А там, ознайомившися з документами, зокрема зі службовим посвідченням, оформив протокол адмінпорушення. Слуга Феміди, з’ясовується, зупинився в зоні знака «Зупинка заборонена».
Смішно? До сліз. Уявляєте пост ДАІ, біля якого цей знак. І сержанта, який оформляє протокол на кожного, хто зупинився спитати чи просто поговорити «за життя». Чи не сюжет для прикольної історії? Не до сміху тільки судді Мохову (прізвище змінено), з котрим і стався той казус ще в травні 1998-го.
Він із родиною їхав через Полтаву додому і мав необачність поспілкуватися з принциповим до нестями інспектором.
— Сержант Готра поводився зухвало, доправив мене всупереч моїй волі до приміщення поста, — пригадує мешканець Дніпропетровська. — Не зупинили його ні моє службове посвідчення, ні статус.
Очевидно, Едуард Готра мав сумнів стосовно особистості Мохова, не повірив його запевненням про належність до суддівського корпусу. Інакше як пояснити його незаконні дії до посадової особи, захищеної законом про статус суддів? А в ньому чітко сказано про їх недоторканність, зокрема, про те, що суддя не може бути примусово доправлений до будь-якого держоргану і вже тим паче не дозволяється відбирати у слуг Феміди документи. Що Готра відверто знехтував: він не тільки відвів Мохова до приміщення, а й забрав у того посвідчення.
Без коментарів. В Інтернеті одного разу запитали користувачів: «Чи доводилося вам звертатися по допомогу до міліції?» Тих, хто часто турбував правоохоронців і отримував допомогу, виявилося 2 відсотки, вдвічі більше тих, кому вони допомагали один раз. «Я міліції не довіряю», — заявили 27 відсотків опитаних, а 29 відсотків до неї не зверталися зовсім. Ще 14 відсотків респондентів констатували, що довіряли свої проблеми стражам порядку і «було по-всякому»...
Знущання із закону представник третьої влади терпіти не став. І оскаржив дії сержанта в Жовтневому райсуді Полтави, вимагаючи матеріального і морального відшкодування, а також повернення прав водія. Якби Павло Михайлович знав, що знущання триватимуть, але вже з боку колег по правосуддю, пішов би іншим шляхом. Але він і передбачити не міг, що полтавський суд (суддя Хиль) визнає безпідставним «твердження позивача про те, що його як суддю не мали права піддавати адмінстягненню і доставляти в приміщення поста ДАІ, забирати посвідчення водія». Але найбільше дивує те, що такого висновку суд дійшов після тривалих і болючих, треба гадати, роздумів. Лише у травні 1999-го він ухвалив рішення... відмовити дніпропетровцю у задоволенні позову.
Державтоінспекція Полтави, вона ж відповідач, і сам Готра, третя особа, раділи з приводу безпрецедентного вердикту недовго. Верховний Суд України скасував його, а справу направив на новий розгляд. Крапку у скандальній історії поставив той-таки Жовтневий суд (суддя Георгієвський) лише в жовтні 2001-го(!). Відповідач усіляко зволікав, не з’являючись на засідання, були й інші причини такого тривалого розгляду позову.
Павло Мохов зрештою переміг — рішення ухвалено на його користь. Компенсацію за зіпсовані нерви на його прохання переказали на рахунок одного з дитячих комбінатів. Але... ДАІ не була б ДАІ, якби не залишала пам’яті про себе. Подумаєш, Мохов відсудив певну суму. Гроші ж бо державні, тобто з кишені платників податків, а не сержанта Готри. Він, пуп автодороги, заварив кашу, показав, хто господар становища, і відійшов на узбіччя. Чи поніс покарання за свою протиправну обурливу поведінку, яка дискредитує автоінспекторів, котрі заслуговують на повагу? Запитання не пусте, але відповідь відома кожному.
Прикро вражає інше: в Полтаві не зробили висновків. Керівництво місцевої ДАІ, мабуть, вважає, що принизить свою гідність, вибачившися перед обласним суддею за сержанта, який не поважає людину й закон. Тож воно й саме не дуже поважає закон.
Досі (!) не виконано рішення суду про повернення Мохову посвідчення водія. Павло Михайлович майже п’ять років їздить без прав, отримуючи від міліцейських та інших чиновників неправдиву інформацію. Із однієї дізнаємося, що посвідчення водія надіслано до ДАІ Дніпропетровська 2.06. 1998 р. (вихідний № 554), а з другої випливає, що 19.07.1999-го (вих. № 6520).
Може, в Міністерстві внутрішніх справ дадуть відповідь, як зупинити полтавських стражів порядку, що заплямували мундир?
Київ—Дніпропетровськ—Київ.
