«ЛиНОС» — приклад грамотного підходу до приватизації стратегічних об’єктів

Особисто я до будь-якої приватизації стратегічно важливих галузей держави ставлюся негативно і припускаю таке явище тільки як виняткову необхідність, коли іншими методами зупинити руйнування виробництва неможливо.

До 2000 року — моменту приватизації ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» («ЛиНОС») і приходу на нього як стратегічного інвестора компанії «ТНК-Україна» — цей завод фактично не працював. Підприємство періодично переробляло давальницьку сировину, вмикаючи лише кілька разів протягом кварталу установки переробки нафти. Спеціалісти знають, що для установок АВТ такий режим пуску-зупинки дуже небезпечний, оскільки призводить до швидкого руйнування обладнання. Мало того, майже весь 1999 рік завод простояв, але навіть ті крихти сировини, що постачалися, були економічно невигідними виробництву для переробки, тому робота була збитковою для підприємства і велася тільки задля того, щоб колектив заводу одержав хоч якусь заробітну плату.

Перспектива на «ЛиНОС» чекала плачевна, враховуючи те, що завод потроху почав перетворюватися на купу іржавого металу. Тому група народних депутатів, до якої, крім мене, увійшли Єгор Анненков та Володимир Давидов від Лисичанська, після тривалих пошуків оптимальних і прийнятних рішень щодо врятування Лисичанського НПЗ стала ініціатором ухвалення закону про реструктуризацію боргу й подальшої приватизації «ЛиНОСу». Цей закон, який на пленарному засіданні доповідав Анненков, було прийнято 226 голосами 22 грудня 1999 року.

Відклавши на 120 місяців виплату зовнішніх і внутрішніх боргів, що становлять понад 200 мільйонів доларів США перед німецьким банком (WestLB), 75,6 мільйона гривень заборгованості перед бюджетом, списавши пені на 27,9 мільйона гривень, ми зробили підприємство привабливим для вкладення інвестицій. Практично було створено сприятливі можливості для реалізації пакета акцій ВАТ, що належав державі, й приходу інвестора, здатного завантажити виробничі потужності власними сировинними ресурсами.

І такий інвестор прийшов в особі Тюменської нафтової компанії — серйозної, активної, відповідальної і, на мій погляд, надійної для ринку України.

Нині деякі зацікавлені особи й фірми, котрим не дістався шматок пирога під час розподілу майна «ЛиНОСу», через вітчизняні ЗМІ мусують питання про те, що завод вартістю 2 млрд. доларів продано за 50 млн. З самим фактом згоден, але за умови нездатності рідної держави протягом кількох років поспіль налагодити роботу заводу, головна мета приватизації полягала не в тому, щоб ми одержали в скарбницю сумнівну астрономічну суму, яку, природно, ніхто нам не дасть, а в тому, щоб знайти реального інвестора, здатного завантажити НПЗ, провести його модернізацію і, головне, дати роботу людям. Інакше можна стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, що на «ЛиНОС» прийшли б «наші вовки» в особі окремих кредиторів і порізали б весь завод на металобрухт. А реальну вартість об’єкта протягом кількох років стабільної роботи підприємства буде повернуто державі у вигляді податків.

До речі, ми врахували інтереси вітчизняних інвесторів і спочатку підготували проект приватизації заводу через управління державним пакетом акцій вітчизняними інвесторами. Але вітчизняних інвесторів, крім перекупників, котрих по-сучасному називають «нафтотрейдерами», просто не знайшлося. Більш-менш нормальним інвестором була «Укрнафта», але вона практично всю свою нафту на той час переробляла на Кременчуцькому НПЗ і в «ЛиНОСі» не була зацікавлена.

Оцінивши два роки потому виконану законодавчу роботу і одержаний результат, ми ще раз переконуємося, що вчинили правильно, відкривши дорогу для стратегічних інвестицій у нафтопереробну промисловість України.

Для тих, хто забув про стан «ЛиНОСу» на момент приватизації, варто нагадати, що друге в Європі за потужністю українське підприємство у 1999 році простояло 326 днів. Глибина переробки сировини на колись передовому заводі знизилася до рекордно низького рівня — 52,99%, а відсоток безповоротних втрат став найбільшим серед українських виробників нафтопродуктів — 1,78%. Причому лише в останньому кварталі 1999 року «ЛиНОС» переробив майже половину всієї нафти, що свідчить про «рваний графік» роботи підприємства, а за результатами року флагман української нафтохімії, очолюваний радою кредиторів, на чолі якої стояв керівник «НВО «Агрокомплекс», був завантажений лише на 3,3%.

Збільшення обсягів завантаження вже в 2000 році пояснюється, головним чином, збільшенням постачання нафти Тюменською нафтовою компанією. До речі, саме з приватизацією «ЛиНОСу» в 2000-му 40% усієї імпортної нафти в Україну поставила ТНК, при тому що компанія почала працювати на «ЛиНОСі» фактично з липня. Протягом півроку завод зумів вийти з аутсайдерів української нафтопереробки в її лідери. У 2000 році НПЗ переробив 2,4 млн. тонн нафти й випустив 668,9 тис. тонн бензину, 708,6 тис. тонн дизпалива і 612,3 тис. тонн мазуту, 2,8 млн. тонн поліпропілену. Кількість днів простою на «ЛиНОСі» скоротилася на третину, завантаження виробничих потужностей зросло в 5 разів Значно знизилися показники безповоротних втрат, що становили 1,28%. Вперше в Україні почали виробляти високооктановий бензин марки А-98. А нинішнього року підприємство освоїло випуск зимового дизельного палива, налагодило випуск екологічно чистих сортів пального, почало виробляти реактивне паливо. Пальне лисичанського виробництва сьогодні в автомобілістів асоціюється з високою якістю, що не поступається, а за деякими показниками і перевершує імпортне пальне. Обсяги переробки нафти порівняно з 2000 роком зросли майже в 2,5 разу і завдяки цьому сьогодні здійснюється стабільна робота ринку нафтопродуктів.

Тому нерозумно й наївно заперечувати, що головною подією 1999 року не тільки для заводу, а й для ринку нафтопродуктів, стала приватизація «ЛиНОСу» компанією «ТНК-Україна», про що сьогодні намагаються вже забути люди з «політичною амнезією».

Розглядаючи будь-яку проблему, треба бути об’єктивним, що допоможе підходити справедливо й грамотно, не утискуючи інтереси держави, виробника і споживача продукції, до вирішення цих проблем. Це стосується, зокрема, ринку нафтопродуктів.

Сьогодні українські виробники ПММ почуваються якимись ізгоями, котрі потрібні державі лише як інструмент наповнення державного бюджету.

За даними управління промисловості Луганської облдержадміністрації, «ЛиНОС» за 11 місяців минулого року збільшив переробку нафти на 13% порівняно з аналогічним періодом позаминулого року. За цей же період на 16% збільшилося виробництво мазуту на підприємстві, на 3% — випуск дизельного палива. У січні-жовтні підприємства Лисичанська випустили продукції на 2174 млрд. грн. У порівняльних цінах це становило майже 105% до аналогічного періоду 2001 року. Зростання виробництва було забезпечено насамперед «ЛиНОСом», який за обсягами виробництва за десять місяців 2002 року вивів Лисичанськ на перше місце в Луганській області.

В зв’язку з цим дивною й нелогічною виглядає політика подвійних стандартів, застосовувана урядом до своїх зобов’язань перед українськими нафтопереробниками, в тому числі й Лисичанським заводом. Наприклад, з Кабінетом Міністрів і представниками НПЗ підписано меморандум, згідно з яким на ринку нафтопродуктів установлено граничні ціни на дизельне паливо й бензин. З одного боку, НПЗ, зобов’язавшися не підвищувати ціну вище встановленої межі, виконує взяте на себе зобов’язання. З другого — уряд, який зобов’язався не приймати рішення про підвищення податків в односторонньому порядку, порушив своє слово, наприклад, запропонував збільшити в два рази акцизний збір на «сумішові бензини», посилаючись при цьому на «недобір податків» на «ЛиНОСі».

ПІІ «ТНК-Україна» та ВАТ «ЛиНОС» наводять докази, що вони є добропорядними і законослухняними платниками податків, які вчасно сплачують свої зобов’язання перед бюджетом, у яких поточної заборгованості перед бюджетом немає. Сума сплачених податків у 2000—2002 рр. становить понад 600 млн. грн. (для тих, хто сумнівається, що «продешевили» під час приватизації). Компанія «ТНК-Україна» вчасно і в повному обсязі виконує взяті на себе за договором з Фондом державного майна України інвестиційні зобов’язання. Так, у червні 2002 р. було сплачено грошовими коштами заборгованість перед Міністерством фінансів у сумі 25,4 млн. грн. Переробляючи нині майже 28% нафти в галузі, тільки за 7 місяців 2002 р. ВАТ «ЛиНОС» сплатило в держбюджет понад 253 млн. грн. акцизного збору, що становить 42% від усіх акцизних надходжень нафтопереробної галузі в Україні. В цілому поліпшення економічного стану ВАТ «ЛиНОС» призвело до оздоровлення багатьох ремонтних і обслуговуючих підприємств міста Лисичанська, оскільки Лисичанський НПЗ є центральною ланкою інфраструктури міста, містоутворюючим підприємством. І це неможливо не помітити.

Жорсткий податковий тиск негативно не позначився на виконанні інвестзобов’язань ПІІ «ТНК-Україна», яка виконує їх поступально, з випередженням графіка. Із звітних матеріалів щодо виконання інвестиційних зобов’язань відомо, що протягом першого року за договором купівлі-продажу № КПП-271 від 18.07.2000 р. з ФДМ України було проінвестовано в сумі 1,064 млн. доларів будівництво і введено в експлуатацію установку з виробництва МТБЕ. Налагоджено випуск високооктанових бензинів марки АІ-95 та АІ-98. Поповнено обігові кошти ВАТ «ЛиНОС» в сумі майже 13 млн. грн., а також виконано ремонтні роботи для відновлення працездатності технологічного обладнання після тривалого простою, реконструкції колонних апаратів установки ЕЛОУ-АВТ-2, придбано реагенти для комплексу виробництва поліпропілену.

У 2001 році тільки інвестиції у виробництво становили 7,221 млн. доларів за сімома інвестиційними проектами, три з яких завершено. У тому числі провадилося будівництво установки очищення авіагасу «МЕРИКАТ-2», а в грудні 2001-го вперше вироблено високоякісне зимове дизельне пальне. В результаті за підсумками регіонального конкурсу «Кращі товари Луганщини» в грудні 2001 року чотири види продукції ВАТ «ЛиНОС» —бензини марок АІ-80, АІ-92, дизпаливо Л-0,2-62 та поліпропілен — визнано кращими промисловими товарами Луганської області.

У 2002 році провадилися роботи з 9 інвестиційних проектів, 6 з яких буде завершено нинішнього року. Зокрема, виконуються ремонтні роботи технологічного обладнання ВАТ «ЛиНОС», у т. ч. щодо резервуарного парку ТСБ, автоматизації ТСБ, введено другу чергу установки одержання елементарної сірки (УПЕС) проведено реконструкцію установки каталітичного крекінгу. Замінено каталізатор на установці гідроочищення дизельного палива і здійснюється постійне вироблення екологічно чистого дизпалива із вмістом сірки не вище 0,05%. Налагоджено постійний випуск пального ТС-1. Освоєно 4188,6 тис. грн. з будівництва бітумної установки, а до кінця року планується завершити два великих проекти — будівництво установки з демеркаптанізації гасових дистилятів (для випуску ТС-1 та РТ) та установки очищення технологічного конденсату на каталітичному крекінгу. Перша програма спрямована на підвищення ефективності роботи підприємства, друга — не принесе очевидних економічних дивідендів, проте дасть змогу мінімізувати забруднення повітря.

За наявності такого інвестора «ЛиНОС» з упевненістю дивиться в завтрашній день.

На майбутнє заплановано роботи з цільових програм і будівництво за п’ятьма проектами на загальну суму інвестицій 59,391 млн. доларів. У тому числі буде виконано інвестзобов’язання 3-го й 4-го років з будівництва бітумної установки. Планується вивести на завершальний етап будівництво установки вісбрекінгу гудрону потужністю 1,2 млн. тонн на рік, запуск якої дасть змогу збільшити відбір нафтопродуктів із сирої нафти приблизно на 5%. Завдяки вісбрекінгу планується збільшити глибину переробки нафти до 85%, а також збільшити вихід світлих нафтопродуктів, зокрема дизельного пального, за рахунок зменшення виробництва мазуту. Триватиме спорудження бітумної установки потужністю 400 тис. тонн на рік, кінцевими продуктами якої будуть дорожні й будівельні бітуми, а також покрівельні гідроізоляційні матеріали. Ще один важливий об’єкт інвестиційних вкладень — установка ізомерізації. Вона підвищить ефективність виробництва за рахунок збільшення частки високооктанових бензинів.

Перше, що сталося на НПЗ з приходом туди компанії «ТНК-Україна», — було здано в експлуатацію 80-квартирний будинок для працівників ВАТ «ЛиНОС». «Дуже багато чого останнім часом змінилося. Порядок на заводі — це по-перше. Відчуваєш стабільність, упевненість у завтрашньому дні. Є надія, що ти комусь потрібен. Тепер можна себе реалізувати, ти розумієш, що навчався недарма. І в наших дітей є майбутнє», — в розмові зі мною каже Тетяна Лисицька, інженер цеху № 52 ВАТ «ЛиНОС».

У 2001 році ПІІ «ТНК-Україна» реалізувало соціальні програми на ВАТ «ЛиНОС» на загальну суму 7 млн. гривень. Нині в цілодобовому режимі працюють оздоровпункти заводу, в яких робітники можуть одержати кваліфіковану екстрену медичну допомогу.

«Вважаю, що я, людина, яка пропрацювала на НПЗ 28 років, маю право висловити не тільки свою, а й колективну думку. Буквально днями у нас відбулися збори, на яких обговорювалося це питання. І всі говорили, що саме Тюменська нафтова компанія вдихнула нове життя в підприємство, оздоровила його. Політика, яку проводить ТНК на заводі, нас усіх влаштовує. І ми її підтримуємо і схвалюємо. А політичні ігри, які намагаються сьогодні влаштувати навколо процесу санації «ЛиНОСу», нікому не цікаві. Вони тільки заважають працювати», — стверджує старший оператор установки АВТ № 3 «ЛиНОСу» Євген Мисанов. І до думки цих робітників варто дослухатися — адже це голос наших виборців.

Протягом останніх двох років зростання середньої зарплати на заводі становило понад 340% і в першому півріччі 2002 р. цей показник перевищив 1000 грн., що, враховуючи містоутворюючий характер підприємства, дало позитивний соціальний ефект не тільки на підприємстві, а й у регіоні. В результаті змінився й підхід робітників до підприємства, його власника, нарешті, до держави. Микола Коритко, електромеханік цеху № 29 «ЛиНОСу», стверджує, що виробництво ожило, працюють технологічні установки, всі зайняті справою і ставляться до виконання обов’язків відповідальніше, радіють за своє підприємство.

Фактично 5000 сімей Лисичанська забезпечені зарплатою і це свідчить про роботу, яку я проводжу як народний обранець. Я веду особистий прийом громадян у двох містах обласного підпорядкування — Лисичанську й Кіровську. Так от, у Кіровську люди значно більше занепокоєні проблемою працевлаштування, багато просто недоїдають, а в Лисичанську ця проблема так гостро не стоїть. Тому у Верховної Ради й Кабінету Міністрів України має бути розуміння, що стабільна робота НПЗ є великим позитивним соціальним чинником. Змусити «ТНК-Україна» залишити завод — означає довести підприємство до банкрутства й дати можливість розтягти НПЗ по кредиторських фірмах.

Але поліпшенням соціальної бази діяльність «ТНК-Україна» на «ЛиНОСі» не обмежується. Благодійна допомога, яку надає компанія, має цільовий характер і спрямована насамперед на підтримку найнезахищеніших верств населення. З 1 січня 2001 року «ТНК-Україна» надала благодійну допомогу на загальну суму понад 9,5 млн. грн. Серед реципієнтів допомоги компанії можна виділити Луганську комунальну спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат для глухих дітей, середні загальноосвітні школи №№ 7, 10, 14, 24, 26, 28, 30 Лисичанська, дитячий будинок «Колиска дитячої надії», дитячий садок № 3 Рубіжного, Всеукраїнську асоціацію працівників і ветеранів нафтопереробної і нафтохімічної промисловості, спортивний клуб інвалідів «Смолоскип» Лисичанська, міську організацію інвалідів війни і збройних сил Лисичанська, Інститут педіатрії, акушерства та гінекології Києва, обласний онкологічний диспансер Луганська, Лисичанську центральну міську лікарню ім. Титова.

 

Навряд чи хтось стане заперечувати, що за борги треба платити. Але, по-перше, так само навряд чи хтось стане заперечувати, що платити треба за реальні борги, а не вигадані. А по-друге, винуватцем того, що сталося на «ЛиНОСі» у 1992 році, був Кабінет Міністрів України, який вилучив нафтопродукти, що належали приватним компаніям, для потреб сільського господарства, не подбавши про хоча б якусь компенсацію збитків.

Історія занурення «ЛиНОСу» в боргову яму банальна й до болю знайома. Розрив економічних і партнерських зв’язків між колишніми республіками СРСР призвів до того, що українські підприємства простоювали без сировини. Міждержавні домовленості у той час не діяли, держава не знаходила коштів, щоб латати діри в бюджеті, а ринок, що організувався, працював за принципом «дикого» Заходу часів колонізації Америки —у кого були гроші, той і замовляв музику. Низка українських приватних структур знайшла вихід на російських добувників «чорного золота» і, закуповуючи сировину, поставляла на українські НПЗ, які переробляли її за давальницькими схемами. В цей час (1992—1995 роки) «ЛиНОС» і потрапив у боргову яму. Причому потрапив не зі своєї волі — уряд вилучив з підприємства нафтопродукти і передав їх підприємствам агропрому для проведення збиральних робіт. Аграрії борг не повернули, держава також, а над підприємством повисла кредитна заборгованість. Як визначив Вищий Арбітражний суд України 27 липня 2001 року, сума заборгованості «ЛиНОСу» перед «НВО «Агрокомплекс», «Атек-95», «Укрексімнафтопродукт», «Укрнафтопродукт», «Співдружність», «ЦДУ «РУНО», «Облагропостач Полтава» і «Logіstіc Servіce» становить 248,69 млн. грн.

Всі підприємства, яким заборгував «ЛиНОС», згодні з сумою заборгованості і згодні на вступ в силу процедури санації, яка, власне, і дає змогу погасити ці самі борги. Єдине підприємство, якому фінансове оздоровлення прийшлося не до двору, — «НВО «Агрокомплекс», на частку якого припадає майже 38% боргу. 

Тому й перешкоджає всіляко «Агрокомплекс» початку процедури санації, нав’язуючи лише свою точку зору громадськості, судовим органам і використовуючи для її популяризації не тільки друкований орган парламенту України, але й поважаних у суспільстві політиків.

Зовсім недавно, в черговий раз, на сторінках «Голосу України» в матеріалі під помітною назвою «Час захищати правосуддя від свавілля судів і влади» було порушено проблеми в діяльності судів. І можна було б визнати, що так воно й є. Але приклад багаторічної судової тяганини «ЛиНОСу» з «Агрокомплексом», на мій погляд, зовсім не є відповідною ілюстрацією «свавілля судів і влади». Швидше, навпаки. Саме влада «підставила» НПЗ перед кредиторами. І якби не принципова позиція тоді ще Вищого арбітражного суду України і його керівника, який глибоко й об’єктивно розібрався в усіх деталях і обставинах господарського спору, державному підприємству, що мало стратегічне значення для економічної безпеки України, було б відведено долю десятків його співбратів, розтерзаних перекупниками-кредиторами, які припинили своє існування або перейшли задарма до рук олігархічних кланів. Очевидно, таким і був розрахунок «Агрокомплексу»: прихопити заводик за «накручені» борги, що майже в чотири рази перевищували визнані судом, за «остаточною вартістю».

Автор відверто зізнається: «... у 1996 році «Агрокомплекс» був змушений порушити справу про банкрутство Лисичанського НПЗ. Мету реального банкрутства Лисичанського НПЗ «Агрокомплекс» не ставив, швидше, це був засіб змушення до дії керівників НПЗ...». І зараз триває та сама гра, в якій можна залякати й суд, сплутати грішне з праведним, вибори з банкрутством, дивись, щось воно там і «вигорить».

Я пам’ятаю, з яким азартом у 1995—1996 роках така сама посередницька фірма «Магнов» намагалася урвати з НПЗ два-три десятки мільйонів гривень через ВАСУ. Не вийшло, суд повністю відкинув необгрунтовані претензії.

А врятувати недореформоване правосуддя можна, лише надавши реальну, гарантовану незалежність судам і суддям від впливу зовні. Тільки тоді вони будуть, в поєднанні з безстроковістю, і гуманними, і об’єктивними, і справедливими...

Сьогодні інвестор — «ТНК-Україна» перейшов до наступного етапу розвитку виробництва — фінансового оздоровлення підприємства, або санації, в ході якої завод виплатить борги і проведе реорганізацію виробництва. Це дасть змогу заводу вийти на новий рівень інвестиційного розвитку, збільшивши привабливість і власну капіталізацію. І відродженню найбільших українських підприємств, яким, зокрема, є «ЛиНОС», мають сприяти однаковою мірою виконавча і законодавча гілки влади.