На всю Варву — один кіоск. Приватний. Зрадів, коли, перебуваючи 22 січня у відрядженні у віддаленому райцентрі, побачив вивішений на передньому плані вітрини кольоровий «Голос України».
— Свіжий номер є?
— Сьогоднішній.
— Дайте, будь ласка,— кажу молодій дівчині-продавцю.
— 90 копійок.
— ??
— Скільки, скільки? — перепитую після німої сцени. — Ви не помилились?
— Ні. 90 копійок.
— Та ви що?
— А що таке? — дивується у свою чергу продавець. — Газета у кольорі, велика, беруть її.
— За такою ціною?
— Я реалізатор. Мені так сказали, я й беру стільки.
— І купують?
— Ви вже сьогодні шостий будете.
— А скільки ще залишилося?
— Два примірники.
Отакої!
Після першого подиву-нерозуміння зрештою погоджуюся з «кусаючою» вартістю номера нашої газети, встановленою винахідливим варвинським підприємцем. А що, виставивши таку ціну, він не програє... Адже купують! Який йому сенс торгувати у збиток?
...У Варвинському відділенні поштового зв’язку, яке поряд з кіоском, теж продають пресу. Є «Факты», «Урядовий кур’єр» (у кіоску він, до речі, був за 50 копійок.— Авт.), а «Голосу України» немає. Приїхали! Не замовляють?
— Що ж це у вас, дівчата, — кажу невесело, — усі газети напоказ, а моєї немає.
— Так ми вже весь «Голос» продали! — відповіли поштовики.
— По 90 копійок?
Тут вже й дівчата здивувалися, що їхні конкуренти мають у кілька разів вищі розцінки на «Голос України». Зрештою, всі погодилися: якщо газету читають, то читач не звертає увагу на ціну.
Цього року, як повідомила начальник Варвинського відділення зв’язку Ірина Коломієць, у Варві і районі зросла кількість передплатників.
— Але після виходу резонансних публікацій, — каже вона, — передплатних газет бракує. Чим цікавіша буде ваша газета, тим легше нам її продати. Та й більше тоді, можливо, треба буде її замовляти.
Варва
Чернігівської області.
