Нудьгуючи в автомобільній пробці, яка утворилася з нагоди приїзду в Київ Президента Володимира Путіна, водій чортихався: «Це ж треба, дві сусідні країни, два сусідні ринки, а ніяк не сторгуються, чогось не поділять»...
Хіба не цікаво: про те саме, тільки делікатніше, говорили і глави держав обох країн. Але з десяти підписаних ними угод найважливіша, яка стосується делімітації сухопутних кордонів, за визначенням самих Президентів, — формальна, бо демаркації не підлягає. Про таку домовленість я залюбки порадів би років десять тому. Але також формально. Бо до делімітації щедрих на рибу, газ і нафту кордонів Чорного та Азовського морів ще треба дожити. Нагадаю: в акваторіях і того, й того моря зосереджено третину українських ресурсів газу та п’яту частину нафти з конденсатом.
Формально мене тішить й інше: почав працювати нафтотермінал «Південний». До речі, в першому танкері, який узяв курс на Босфор, — нафта ТНК (Тюменської нафтової компанії), але навіть це другорядне. Найважливіше, що реверсійна схема перекачування нафти (з Придністровських магістральних трубопроводів у трубопровід Одеса—Броди через 52-кілометрову перемичку під Одесою) почала діяти. І, за інформацією Укртранснафти, вже укладено перші п’ять угод на транспортування нафти за цим маршрутом. Хіба не привід порадіти і за українців, і за росіян? Перед першими відкривається перспектива створення ще одного українсько-польського газового консорціуму, а перед другими — новий шлях перекачування вуглеводнів, за рахунок чого можна покрити видатки на спорудження газопроводу Суходольна-Радіоновка в обхід України.
Узагалі присутність на українській землі російського Президента Володимира Путіна і багатьох лідерів країн СНД для українців — це завжди привід поговорити про газ. А цього разу ми почали газову тему задовго до переговорів. Це призвело навіть до з’ясування стосунків між НАК «Нафтогаз України» і однією популярною газетою, яка засумнівалася раптом у повноті виконання україно-туркменського контракту. Зізнаюсь, я щиро порадів повідомленню НАК про те, що цього місяця Україна одержить усі заявлені 2,93 мільярда кубометрів природного газу. Бо туркменський енергоносій — основа нашого газового балансу. Не платити за нього вчасно — ризикувати надійністю енергосистеми країни. Тим часом, хто не знає, що низька якість нашого вугілля зумовлює потребу у його значних обсягах і підсвітці під час спалювання? А мінімальні транспортні витрати і, чого там, байдуже ставлення до собівартості продукції змушують наші теплові електростанції покладатися взимку здебільшого на газ. Оскільки грошова дисципліна на ТЕС давно хитається, то державній компанії «Газ України» лишається вряди-годи скорочувати поставки газу генерувальним станціям. Аби не осоромитися перед транзитером туркменського газу, яким віднедавна замість «Ітери» стало РАТ «Газпром». Отже, якщо вірити НАК «Нафтогаз Україні», поки що із взаєморозрахунками все гаразд —як тут не порадіти?
Нас запевнили, що все буде добре і зі статутом міжнародного газотранспортного консорціуму, створення якого буцімто вже підганяють з українського боку. Чи, бува, не той підганяє, хто знає більше за інших і для кого створення зони вільної торгівлі на теренах СНД або вступ України до ЄврАзЕС така собі технічна формальність? Він, мабуть, знає, як врятувати українські товарні ринки від цінових обвалів, які спричинятиме руйнівна різниця у собівартості того-таки природного газу. У Росії — майже 16 доларів за тисячу кубометрів, а тут — майже 50. Президент Російської Федерації Володимир Путін погоджується: конкуренції тут бути не може. Він, мабуть, знає більше за нашого міністра культури, якого дивує, чому торік за рекордного товарообороту в зовнішній торгівлі Україна поставила й антирекорд — скоротивши його з Російською Федерацією на 69 мільйонів доларів.