Чи вдасться полбі перемогти захопника?

Чимало фахівців товариства «Житниця Поділля», що на Хмельниччині, у ці дні працюють цілодобово — не хочуть втратити в буквальному розумінні слова жодної години посівної. У Красилівському районі господарство обробляє вісім тисяч гектарів землі. Набір культур традиційний. Сіють буряк, щоб мати свій цукор, пшеницю і ячмінь, щоб розвивати тваринництво. Адже утримують свиноферму, мають намір всерйоз зайнятись і молочним напрямом.

Фінансові справи у господарстві йдуть непогано — орендарі постійно збільшують плату за користування паями. Якщо торік вона становила чотири відсотки від вартості ділянки, то тепер мають намір підняти до п’яти — шести відсотків. Взяли на себе обов’язки і з розв’язання соціальних проблем у тих селах, де працюють. Так, під опікою господарства перебувають тамтешні ФАПи, для яких не так давно закупили кардіографи.

Все це буденна робота, але до неї тепер додались ще й інші клопоти.

— Кримські події по-справжньому стурбували всіх нас, довелось чи не вперше всерйоз задуматись над тим, що ти можеш зробити для безпеки своєї країни, — каже керівник товариства Володимир Турчинець. — І ми вирішили подбати про те, щоб створити умови для життя і роботи переселенців.

Добре відомо, що вільними робочими місцями на селі нині не розкидаються. У Щиборівській сільраді, до якої входять ще Каламаринка, Мовчани та Радісне, надії покладають на орендаря. Ось і тепер той опікується шістьма молодими трактористами та механізаторами, котрі поки що здобувають відповідну освіту. Але господарство вже гарантує їм роботу після навчання.

Та попри це разом із сільським головою склали списки тих, хто може прийняти кримчан, де їх можна розмістити, яку роботу запропонувати. Словом, кожен готовий поділитись усім, що має. А невелика сільрада, у якій на чотири села менше тисячі мешканців, готова допомагати тим, хто змушений залишати свою батьківщину.

Хоча Хмельниччина далека від тривожного півострова, проте господарства відчули на собі вплив змін, що нині панують у міждержавних стосунках. Хоч як дивно, а одними з перших вони торкнулись тваринників із Новоставець, що у Теофіпольському районі.

— Ще донедавна господарство постачало телят до Криму, — розповідає керівник Теофіпольська філії товариства «Миронівський хлібопродукт» Василь Петринюк. — Але ось уже кілька тижнів, як торговельні шляхи туди перекриті. Тож гадаю, з останньою відправленою партією ми можемо взагалі припинити відгодівлю бичків. Насамперед через те, що збуту на внутрішньому ринку, а головне — належної ціни на цю продукцію немає. Тож будь-яке господарство не займатиметься тим, що приносить збитки.

Навіть державні дотації за вирощену худобу не надто вплинули на ситуацію з нарощуванням стада та виробництвом яловичини. Тепер у господарстві, яке одне з небагатьох в області займалось відгодівлею молодняку, думають над тим, щоб відмовитись від цього заняття. Тобто сотні телят знову підуть під ніж. А завтра доведеться шукати нові стимули, аби відродити галузь. Не менш тривожні сигнали вже надходять і від молочарів. У березні заготівельники вже знизили ціну за літр молока на півгривні. Ще одну таку ж знижку прогнозують тепер. Та, очевидно, вона буде не останньою.

Для товариства імені Черняхівського, що в Ізяславському районі, це неприємна звістка. Адже тут утримують 1,2 тисячі голів худоби, півтисячі з яких — дійна череда. Отож хороша ціна на сировину — важливий компонент прибуткової діяльності господарства. Але віднедавна партнери з молокозаводу, що в сусідньому районі, зменшили закупівельну ціну, і на цьому не планують зупинятися. Причина не тільки у традиційних сезонних знижках, а ще й у тому, що у переробників виникли проблеми із просуванням свого товару на російському ринку. А говорити про те, що найближчим часом вдасться направити торговельний вектор у бік об’єднаної Європи, ранувато. Принаймні для того, щоб можна було не те що конкурувати, а хоча б заявити про свою присутність на тамтешніх ринках, доведеться добряче попрацювати і тваринникам, і переробникам.

Про те, що торгові стежки таки доведеться змінювати, думають вже не в одному господарстві. Щоправда, здебільшого такі плани будують потужні компанії, котрі можуть напряму працювати з експортерами. У корпорації «Сварог» уже намагаються прораховувати тактику на кілька ходів наперед. Нинішньої посівної тут взялись за культури, котрі раніше ніколи масово не вирощували. Однією з таких стала квасоля. На території Красилівського району її висадять на площі 1,7 тисячі гектарів. Таких експериментів досі в області не проводив ніхто. Однак не варто думати, що «Сварог» робить це навмання або миттєво реагуючи на політико-економічну ситуацію. Ні, квасолю вирощують під наперед обумовлене замовлення.

Чималий клин у 1,2 тисячі гектарів відведено і під ще одну нетрадиційну культуру — гірчицю. Але найбільшою цікавинкою стане полба. Не тільки сама культура, а й її назва уже майже півтора століття забута українськими селянами. Хоча саме полбу вважають предком усіх сортів м’якої пшениці. Цінність полби у тому, що до її складу входить велика кількість білку, який багатий на різні амінокислоти. Корисна вона всім, а от тим, у кого алергія на глютен, може стати незамінним продуктом харчування.

Чому про полбу забули на такий довгий час? Та насамперед тому, що рослина не переносить ні добрив, ні будь-яких інших хімічних складових, ні забруднених земель. А без усього цього важко уявити наше землеробство протягом вже не одного десятиліття.

Втім, нині в корпорації повертаються до органічного землеробства і беруться за давно забуту новинку. І знову з далекоглядним прицілом: європейський споживач цінує екологічно чисту і корисну продукцію. Тож треба мати в запасі те, чим можна його дивувати. Загалом не політики, а саме життя підштовхнуло господарників до пошуків нових ринків і зв’язків. Скажімо, у «Житниці Поділля» розповіли, що несподівано обірвались стосунки з російськими постачальниками дизельного палива.

Звичайно, роботи не зупинились. Прогалини на ринку швидко заповнюють конкуренти. Але й ця історія змусила багатьох по-іншому подивитись на відносини, котрі вважались сталими і незмінними. Виявляється, можна оперативно налагоджувати інші. І головне — не тільки не втрачати, а ще й мати вигоду з цього.

Традиційна весняна посівна вже змусила багатьох прийняти нетрадиційні рішення. Та це тільки початок процесу. Вони неодмінно продовжаться і під час збирання врожаю, і в процесі переробки сільгосппродукції, бо вже тепер господарники розуміють, що їм доведеться шукати додаткові ринки збуту.

Це непрості процеси. І, можливо, не обійдеться без втрат і помилок. Та якщо заглянути на кілька кроків вперед, то можна припустити, що вони принесуть більше користі, ніж шкоди. Бо врешті-решт спонукають до розвитку та вдосконалення і кожного господарства, і всієї аграрної галузі.

Хмельницька область.