Особливості припортового ПДВ

— Уся проблема в тому, що податківці і експортери по-різному тлумачать записану в законі вимогу застосування нульової ставки щодо товарів, «які були вивезені (експортовані) платником податку».

Податківці вважають, що за умовами деяких контрактів, укладених згідно з правилами «Інкотермс-90», право власності на товар переходить від продавця до покупця на митній території України. Відтак, нульову ставку застосовувати не можна, і повертати експортерам ПДВ не треба. Зовсім навпаки: ще й брати в казну 20 відсотків від грошей, які продавці отримали за товар. А «Інкотермс-90» — це міжнародні нормативи переходу від покупця до продавця (або навпаки) лише обов’язків нести витрати під час транспортування товарів, а також фінансові ризики у разі їх загибелі, якщо таке станеться.

— На жаль. Я ознайомився майже з усіма рішеннями і постановами судів, які розглядали ті позови... Вражає, м’яко кажучи, некомпетентність і суддів, і податківців у тлумаченні документів, що оформляються при морських перевезеннях. Скажімо, коносаменту вони залишають лише одну функцію — договору морського перевезення. Хоча саме цей документ і є товаророзпорядчим: у кого оригінали коносаментів, той і власник товару. Саме перехід з рук у руки коносаментів і є фактичним актом переходу права власності на товар. Невідомо чому вони нехтують таким важливим документом, як розписка капітана в прийнятті товару судном для перевезення. Або. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що в разі продажу товару на умовах ФОБ (FOB, вільний на борту від витрат і ризиків), право власності на нього переходить на митній території нашої держави. Тоді як 80 відсотків експортних перевезень виконуються іноземними суднами, на які поширюється юрисдикція тієї держави, під прапором якої воно плаває. Ясна річ, що іноземне судно не може бути митною територією України.

— Навантаження товару на судно завжди відбувається за дорученням продавця. У дорученні він вказує всі дані, які потрібно внести до коносаментів. Після завантаження капітан судна підписує коносаменти і передає їх продавцеві, бо тільки в обмін на них той може з виставленого покупцем акредитиву одержати в банку кошти за товар, який продає. Після цього банк надсилає коносаменти покупцеві. Така реальна практика.

Усі ці процедури тривають досить довго. Між тим судно виходить із порту зразу ж після підписання коносаментів. Покупець отримує їх (тобто до нього переходить право власності на товар) уже тоді, коли судно з товаром перебуває далеко в морі або навіть в океані. Отож практично ніколи право власності не переходить від продавця до покупця на експортні товари, коли вони ще на митній території України.

— На жаль, це так. Тим більше, що різні господарчі суди з цього приводу виносили прямо протележні рішення. Головна причина виникнення помилки в тому, що ці дуже специфічні справи розглядаються судами усіх рівнів без експертних висновків фахівців. Хоча право застосування нульової ставки ПДВ до таких експертних операцій виникає і без цього спірного пункту закону.

— Моє переконання підтверджується відповідними статтями Закону «Про ПДВ». ПДВ — внутрішній податок. Він «додається» до ціни товарів (робіт, послуг). Отже, всі суми ПДВ, отримані платником податку під час своєї діяльності, — це податкові зобов’язання. А всі суми, сплачені ним, — податковий кредит. Різниця між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом, якщо вона позитивна, сплачується до бюджету, в іншому разі —відшкодовується платникові податку з бюджету в порядку та в строки, передбачені законом.

Виходячи з цього, експортер — резидент України — не має права вимагати від іноземного покупця сплати ПДВ за будь-якою ставкою. Тому при експортертних операціях у продавця (резидента України) відсутні податкові зобов’язання, тобто ПДВ — нуль відсотків.

Водночас експортер сплачував ПДВ, купуючи або виготовляючи товари для експорту. Тобто в експортера виникає право на податковий кредит та відшкодування його із бюджету. Згідно із законом, експортер має право на відшкодування ПДВ навіть у випадках, коли він експортує товар через третю особу.

— Як мені відомо, цим питанням уже займається Конституційний Суд України. У всякому разі, як повідомляється в засобах масової інформації, Конституційний Суд зацікавився експертними висновками фахівців. Тому залишається надія, що він розбереться у тривалій суперечці експортерів та податківців, розставить крапки над «і». А рішення Конституційного Суду обов’язкові для всіх...

— Я в це не вірю. Адже очевидно, що продавець не має законних підстав для отримання ПДВ від іноземного покупця. А відтак і грошей для виконання вимог податківців. Можна, безумовно, знизити ціну товару на внутрішньому ринку. Але виробляти товари для експорту за зниженими цінами спроможні будуть лише ті підприємства, де рівень рентабельності значно перевищує 16 відсотків. А таких підприємств в Україні дуже мало. Тим паче що експортер не має права включати подібний ПДВ до податкового кредиту.

Я вже не кажу за наших експортерів. Скільки їх поповнять сумний перелік банкрутів? А скільки після цього податків не отримає держава? Цей процес можуть прискорити рішення податківців про стягнення з безпідставно нарахованого на експортерів ПДВ штрафних санкцій та пені. Ці донарахування вже розпочалися.

— Будь-яка країна прагне, щоб її експорт перевищував імпорт. Адже це — додаткові ринки збуту продукції, валютні надходження, а також можливість розвивати власну економіку: забезпечувати зайнятість населення, високий рівень зарплати і таке інше. А значить — купівельну спроможність громадян, що, в свою чергу, дозволяє збільшувати обсяги випуску товарів для продажу на внутрішньому ринку, наповнювати бюджети усіх рівнів. Тому й застосовуються податкові пільги з експорту і додаткові податки та митні збори з імпорту. А ми, за логікою податківців, маючи мізерну купівельну спроможність нашого населення, відмовляємося від значної частини експорту.

— Так, колись подібна термінологічна плутанина у тлумаченні законодавства різних країн та зовнішньоекономічних контрактів заважала розвитку міжнародної торгівлі. Ця проблема була вирішена ще в 1936 році: розробили загальноприйнятні правила — «Інкотермс». Відтоді ці правила переглядалися і доповнювалися всього кілька разів. До речі, вони до оподаткування не мають ніякого відношення.

Може, з огляду на світовий досвід та існуючі в нас проблеми з тлумаченням законів, нам слід розробити подібні правила? Скажімо, «Укртермс». Тоді б ми позбулися практики отих багаторічних судових спорів з того чи іншого питання.

— А як же інакше? Візьмімо Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». В ньому сказано однозначно: експорт — це продаж українськими підприємствами товарів іноземним покупцям з вивозом цих товарів за митний кордон України або ж без їх вивозу. І в цьому є свій сенс! Товари стають експортними після декларування їх у митниці (навіть внутрішній). Бо після цього такі товари беруться під жорсткий митний контроль і можуть бути вивезені тільки за межі країни. Задекларований у митниці товар знову потрапить на наш внутрішній ринок лише за умови оформлення цього товару як імпортного — зі сплатою митних зборів та ПДВ. Експортний контракт може бути ще й анульованим. Звісно, тоді про експорт не може бути й мови. Таким чином, за умови дотримання чинного законодавства, немає потреби у виконанні рутинної роботи, пов’язаної з підтвердженням фактичного вивозу товарів за межі митного кордону України.

— Коли реєструється експортний контракт, завжди перевіряється обгрунтованість використання української валюти в розрахунках за товар. До цього теж потрібно ставитися неупереджено. Бо на перший погляд здається, що розрахунки ведуться гривнями, а насправді...

Наприклад, іноземний турист, який приїхав в Україну, поміняв у нас свої долари на гривні, а потім за них купує різні товари, розраховується за надані йому послуги. Формально цей турист розраховується українською валютою, але ж... Але ж раніше він заплатив за неї доларами. Подібне часом відбувається і при експортних поставках. Адже закордонний покупець може придбати в банку наші гривні, а може одержати їх і за товари, які імпортовані ним в Україну.

— На жаль, були і є. Ще в 1999 році такий спір між портом та місцевою податковою інспекцією розглядався арбітражним судом Запорізької області. Тоді суд дійшов висновку, що надходження за ці послуги, надані портом, входять до митної вартості товарів, а тому оподатковуються нульовою ставкою ПДВ. Проте вже цього року податківці, всупереч рішенню суду, знову повернулися до цього питання. Тепер вони вважають, що в даному разі 20 відсотків ПДВ повинен сплачувати український експортер. А якщо за ці послуги розраховується іноземний покупець, то ПДВ — нуль відсотків. Тобто податківці тут намагаються витіснити українських підприємців зі свого внутрішнього ринку шляхом надання пільг іноземцям, що є порушенням не лише антимонопольного законодавства, а й Конституції України, яка гарантує всім рівні умови. А де платять податки іноземні фірми? Зрозуміло, не в Україні.

Спори між портами та податківцями з приводу застосування ставки ПДВ щодо портових послуг розглядалися практично всіма господарськими судами областей, на територіях яких працюють порти, і — жодного рішення на користь податківців. Більше того, відомі судові рішення, коли порти заявляли позови до експортерів щодо сплати ними в даних випадках 20 відсотків ПДВ. Суди відмовили в задоволенні таких позовів. Проте, схоже, податківцям цього замало, а тому суперечки між ними та портами тривають.

— Як на мене, введення цього податку для економіки України мало тільки негативні наслідки. Про один із них ми й вели розмову. До того ПДВ — це приховане підвищення цін на товари. Сплачують його, в кінцевому підсумку, лише споживачі, пересічні громадяни України, про яких так дбає влада на всіх рівнях. Для всіх інших платників ПДВ цей податок не що інше, як переливання із пустого в порожнє. Тому я особисто за те, щоб замість ПДВ ввести єдиний податок з продажу. Що стосується податку на прибуток, то, на мою думку, слід піти шляхом росіян. Усі знають: вони зменшили його ставку до 13 відсотків, і в такий спосіб тільки збільшили надходження до бюджету.

 

Запорізька область.