80 відсотків іноземних виробів легкої промисловості завозиться в нашу державу нелегальним шляхом. За даними гільдії виробників одягу, через це держава щорічно втрачає майже один мільярд гривень. Крім того, стверджує президент гільдії, голова спостережної ради Вінницького ВАТ «Володарка» Леонід ГАВРИШ, загрозливого характеру набула тенденція створення «підвальних» цехів з пошиття одягу та взуття. Від них бюджет також не отримує жодної гривні, бо працюють такі підприємства здебільшого в «тіні».
ІНФОРМАЦІЯ ДО РОЗДУМІВ. Щорічно в Україні продається нелегальних товарів легкої промисловості на суму 3,7 мільярда гривень. Про втрати уже згадувалося вище — вони становлять приблизно один мільярд гривень. У легальному режимі до нас ввозиться одягу і взуття лише на 500 мільйонів гривень. Ще на 635 мільйонів гривень виробляють продукції вітчизняні підприємства. А на речових ринках (за даними Держкомстату протягом року реалізують товарів легкої промисловості на суму чотири мільярда гривень. У чотири рази більше, ніж шиють на вітчизняних фабриках, продають трикотажних виробів. Шкарпеток і панчіх у нас шиють мало — по 0,7 пари на одну людину. Тим часом ринки перенасичені названою продукцією.
За словами президента гільдії, ситуація, що склалася на ринку легкої промисловості, спричинена найперше недосконалістю нормативно-правової бази. Чому, для прикладу, суб’єкт підприємницької діяльності не повинен документально засвідчувати, звідки у нього товар? А що така вимога не передбачена чинним законодавством, тому й тісно на ринках від виробів, придбаних у Туреччині чи пошитих у підвалах. Купувати таку продукцію у легально працюючого виробника підприємцям невигідно. Бо потрібно оформляти документи, а отже, звітувати перед податківцями. Та ще й розрахунок — у безготівковій формі. Тоді як вони мають право купувати товар за готівкову виручку. Спеціалісти підрахували: податкове навантаження на суб’єкти підприємницької діяльності у п’ять разів нижче, ніж при звичайному оподаткуванні. Така ось «конкуренція», що вдієш.
Особливо прикро, на думку досвідченого Л. Гавриша, що тіньовики переманюють до себе кращих спеціалістів. Беруть, як мовиться, карбованцем: платять у три-чотири рази більше, ніж на підприємствах галузі, — від 1200 до 2000 гривень. Завдяки чому? Уникають податків. Якби у такому режимі працювали легальні підприємства, уточнює Гавриш, ми теж платили б не менше (у середньому на «Володарці» отримують 450 гривень. Для порівняння: середня зарплата в області — 253 гривні).
Експеримент з «перекроювання» податків
Легально працюючі підприємства галузі сплачують державі у вигляді податків більш як 60% від зароблених коштів. Левову частку відрахувань становить податок на зарплату. Не набагато менший податок на прибуток. Додайте до цього митний збір, послуги Торгово-промислової палати, без яких не обійтися під час оформлення виробів на експорт...
Або таке. В Україні, уточнює Л. Гавриш, нема жодного підприємства з виробництва швейних машин. Так само не доводиться говорити про вітчизняне технологічне обладнання для фабрик легкої промисловості. Все це завозиться з-за меж держави. Здавалось би, про які податки може йти мова? Так ні, 20% ПДВ змушені швейники платити. Та ще й наперед — інакше товар не пропустять на кордоні.
Такий підхід, вважає співрозмовник, стримує розширення виробництва, створення нових робочих місць (на «Володарці» в 2002 році їх стало більше на 70). Названий податок гальмує запровадження нових технологій. А без них, каже співрозмовник, можемо залишитися голими й босими...
Проаналізувавши ситуацію, гільдія виробників одягу ініціювала проведення експерименту із запровадження єдиного податку на підприємствах легкої промисловості в окремо взятому регіоні. Швейників підтримали у Мінпромполітики, УСПП. Гавриш каже, що це ті три сили, які ще відстоюють галузь не на словах, а на ділі. «За нашою спільною пропозицією, — продовжує Леонід Тарасович, — була проведена зустріч з Президентом держави. У своєму виступі я ще раз наголосив на необхідності такого експерименту...».
Експеримент, в якому задіяно 15 підприємств легкої промисловості Чернівецької області, триває більше року. Його суть в тому, щоб через зниження і «перекроєння» окремих податків (їх приведено до єдиного податку) економічно зацікавити виробника у збільшенні випуску продукції. Кінцева мета така: що більше реалізуєш виробів, то більше прибутку від них залишається в тебе.
Попередні результати, стверджує Гавриш, обнадійливі: усі 15 підприємств — учасників експерименту — зуміли навіть за такий короткий час поліпшити, щоправда, в різній мірі, своє економічне становище. До того ж саме за рахунок збільшення реалізації продукції. З’явився стимул у роботі. «Тепер ми добиваємося поширення даного експерименту на галузь у цілому.»
ДЛЯ ДОВІДКИ. Гільдія виробників одягу об’єднала представників 26 найбільших підприємств легкої промисловості: 23 українські і 3 німецькі. До її складу ввійшли, зокрема, столичні підприємства «Україна», «Юність», імені Смирнова-Ласточкіна, львівські «Весна» і «Маяк», вінницькі «Володарка» і «Поділля», чернівецька «Трембіта», а також швейні підприємства Донецька, Черкас, Херсона, деяких інших міст. Одне з головних завдань — усіма засобами підтримувати вітчизняні підприємства легкої промисловості.
7000 євро — вартість послуг консультанта
Наша організація, пояснив співрозмовник, створена в результаті співпраці урядів двох країн — України і Німеччини — за програмою «Трансформ». Вона передбачає, зокрема, надання консультаційних послуг німецькими спеціалістами на вітчизняних підприємствах різних галузей, у тому числі легкої промисловості. Дехто, можливо, скептично поставиться до цього. Мовляв, теж мені допомога — надання консультацій. Щоб читачі відчули її результативність, наведу один приклад.
Один з таких консультантів працював на «Володарці». Невдовзі він чітко побачив наші вузькі місця. Вони не стосувалися майстерності швачок — вона висока, як ніколи: якщо п’ять років тому у нас одна майстриня шила протягом зміни дві пари штанів, то тепер — десять. Він не нарікав на застаріле обладнання, бо у нас такого нема. Німецький спеціаліст угледів недолік у самій організації виробництва. На його пропозицію ми ввели у цехах низку пристосувань, які позбавили робітниць необхідності відволікати увагу від основної роботи. На перший погляд, вони здавалися дрібницями: встановили візки для перевезення виробів, удосконалили схему подачі тканини тощо. А що в результаті? Кількість виробів однією швачкою збільшилася на п’ять одиниць. На тому ж обладнанні, протягом того самого часу...
В ефективності консультативної допомоги переконалися не тільки на «Володарці». Гільдія ініціювала її на ряді інших підприємств. Скрізь досягнуто позитивного результату. Щоправда, такі послуги обходяться недешево: майже сім тисяч євро протягом місяця платять консультанту. Звичайно, на такі витрати наші підприємства ніколи б не пішли. Нагадаю ще раз: усі фінансові витрати у даному випадку взяла на себе німецька сторона.
Вінниця.
