Наявність власної паливодобувної галузі забезпечує існування незалежної енергетичної політики країни. Це підтверджує світова практика. Незважаючи на той факт, що сьогодні видобуток вугілля рентабельний лише в Америці, Австралії та ПАР, жодна європейська країна, котра має власну вугільну промисловість, не відмовилася від державної підтримки. В усіх цих країнах галузь дотує держава.
У структурі енергоспоживання практично всіх країн світу використовуються насамперед власні паливні ресурси. Це стосується країн і з високою, і з середньою забезпеченістю енергоресурсами. В Україні існує парадоксальна ситуація, коли обсяг споживаного імпортованого газу в 1,7 разу більше обсягу, використовуваного на власні потреби вітчизняного вугілля. Така система є необгрунтованою, економічно невигідною і навіть загрозливою для національної енергетичної та економічної безпеки.
Україна може розглядати зменшення залежності від імпортних енергоносіїв тільки за рахунок збільшення обсягів видобутку і споживання власного вугілля, яке вже сьогодні дешевше за імпортоване польське і значно дешевше, ніж газ, який купує Україна.
Видобуток вугілля на шахтах, що діють, за зведеними даними вугільних підприємств, можна збільшити до 110 млн. тонн на рік. Розвіданих запасів вистачить ще на 400 років. Але проблеми галузі й турбота про стан вугільної промисловості поки що тільки декларується, практичних кроків у напрямку стабілізації майже немає.
З одного боку, начебто розроблено перспективні програми розвитку галузі до 2010 року («Українське вугілля-2010»), державна програма закриття нерентабельних шахт, програма соціального захисту шахтарів і членів їх сімей на державному та регіональному рівнях, але об’єктивні показники — обсяг видобутку вугілля, продуктивність праці, рівень безпеки, соціальний захист працівників — свідчать, що криза в галузі поглиблюється. Останніми роками загострилося до критичного протиріччя між надзвичайно важливим значенням вугільної галузі і технічним станом, в якому вона перебуває.
Незважаючи на те, що українське вугілля видобувають на значно більшій глибині, ніж у будь-якій іншій країні, проблеми національної вугільної галузі все-таки лежать на поверхні. Найістотніші з них такі:
Велике зношення основних фондів
Понад 30 відсотків шахт експлуатуються більш як 50 років. Ступінь зношення основних фондів за останні п’ять років зріс до 70 відсотків. Потребують заміни і капітального ремонту 43 відсотки підйомних машин, 49 — вентиляторів головного провітрювання, 61 — компресорних установок, 59 відсотків насосних агрегатів головних водовідливних установок, 21 тисяча одиниць різного електротехнічного та енергетичного обладнання.
Хронічне недофінансування капітальних вкладень
У загальному парку вибійного обладнання питома вага очисних механізованих комплексів і прохідницьких комбайнів нового технічного рівня становить лише 2 відсотки, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів — менш як 0,5 відсотка. На шахтах, де розробляються пласти крутого падіння, близько 70 відсотків видобутку досі забезпечуються відбійними молотками. Конче потрібне випереджаюче зростання капітальних вкладень у нові технології, модернізація основних фондів.
Заборгованість із заробітної плати, за регресними позовами
Заборгованість із зарплати працівникам вугільної галузі з початку 2002 року зросла на 134 млн. гривень і на 1 грудня 2002-го становила 1,3 млрд. грн., або понад чотири місячні фонди.
Неповні розрахунки з шахтарями за спожиту вугільну продукцію
Станом на 01.12.2002 року споживачі вугілля розрахувалися з шахтарями на 83,4 відсотка, тобто гірники недоодержали 1,93 млрд. грн. Лише по двох холдингах «Ровенькиантрацит» та «Свердловантрацит», що розташовані в межах мого виборчого округу, борг енергетиків становить понад 400 млн. грн.
Незадовільний стан з підготовки діючого очисного фронту на шахтах
Запаси вугілля, готові до виймання, мають перевищувати річний видобуток не менш як у півтора разу. Фактично їх частка становить 80 відсотків. Це насамперед пов’язано з незадовільним станом підготовчих робіт. Лише нинішнього року через недофінансування на вуглевидобувних підприємствах введено в експлуатацію 213 очисних вибоїв (-54 до програми), а вибуло з експлуатації 236 лав.
Якщо ставлення до перспективи вугільних підприємств не зміниться, то після 2005 року почнеться зменшення видобутку, а після 2010 року — падіння галузі. І якщо не вводитимуться нові потужності, то сьогодні шахти, що успішно працюють, свій ресурс вироблять, і в вугільній промисловості України настане крах.
Незважаючи на критичність ситуації і необхідність прийняття рішучих заходів з боку держави, з початку року вугільна промисловість недоодержала з державного бюджету 269 млн. грн., у тому числі на технічне переозброєння — 133,5 млн. грн., на реструктуризацію — 112,4 млн. грн., на охорону праці — 19,8 млн. грн.
Середня зарплата в галузі все ще несумірна з умовами праці (558 грн. на місяць). Протягом останніх років із вугільної промисловості пішло майже 240 тисяч працівників, дедалі менше молодих кадрів приходить на роботу в шахти. Якщо тенденція збережеться, то невдовзі до переліку проблем вугільної галузі треба буде додати й кадрову.
Особливий біль — закриття шахт. Адже шахта — наче людина: вона народжується, служить своїм цілям, а відпрацювавши наявні запаси, помирає. Ніхто не проти того, що старі, збиткові шахти треба закривати. Але робити це треба цивілізовано, з урахуванням усіх технічних, соціальних та екологічних норм. Ми ж вкладаємо в шахти, що закриваються, у два—три рази більше коштів, ніж треба для підтримання роботи ще здатних до нормальної діяльності шахт.
Ситуація, що склалася нині в українській вугільній промисловості, — критична. По суті, нині триває самоліквідація вугільної галузі, і єдина її надія —реалізація в повному обсязі програми «Вугілля України-2010». Ця програма технічно спроможна, основний її напрям — розвиток галузі. Реалізація програми «Вугілля України» дасть змогу знизити залежність вугільних підприємств від бюджетного фінансування. Головним її пріоритетом є підвищення обсягів та ефективності використання власного вугілля як умови забезпечення енергетичної безпеки України, зниження затрат суспільства на своє енергетичне забезпечення, вдосконалення виробничих сил держави для підвищення їхніх економічної ефективності та конкурентоспроможності.
Програмі «Вугілля України-2010» два роки, але передбачувані нею обсяги фінансування жодного разу не були виділені в повному обсязі.
Сьогодні у нас ще є шанс, можливо, останній, подумати про майбутнє країни, про її незалежність, як енергетичну, так і економічну та політичну. Забезпечивши фінансування вугільної галузі в 2003 році в сумі 5,2 млрд. грн., передбачених програмою, можна буде виконати комплекс заходів, у результаті яких уже за кілька років обсяг державних фінансових ресурсів на підтримку вугільної промисловості скоротиться вдвічі, прибутки максимально наблизяться до витрат і галузь вийде із кризи.
Вугілля — основна складова в енергетиці України, що забезпечує життєдіяльність усіх галузей народного господарства. Від нього залежить рівень життя і розвиток економіки. Розуміння відповідальності перед державою, її незалежним майбутнім зобов’язує мене наполягати на реалізації програми «Вугілля України-2010» в частині фінансування галузі відповідно до цієї програми в сумі 5,2 млрд. гривень.
Геннадій АСТРОВ-ШУМІЛОВ,народний депутат України, депутатська група «Народний вибір».
