Напевне, від учорашнього понеділка більшість українців почали підраховувати прогалини в сімейному бюджеті, що утворилися за два тижні святкувань. Але — такі традиції. На новорічне застілля, подарунки близьким, святвечір, святки, нарешті, Різдво Христове розщедрюється навіть скупий.
Інша річ, що під час зведення сімейного балансу від самого початку 2003 року кожному з нас доведеться зважати на суворі реалії. Перша з них — зростання на сто відсотків (з 30 до 60 євро за тонну) акцизу на змішувальні бензини. Найпесимістичніші аналітики прогнозують зростання роздрібних цін на моторне пальне з цієї причини щонайменше вдвічі. І не треба думати, що при цьому постраждають лише так звані автолюбителі — власники легкових автомобілів. Мультиефект від подвійного підвищення акцизів на пальне пошириться буквально на всі види товарів першої потреби та послуги. Річ у тім, що транспортна складова в їхній собівартості і торік уже зашкалювала за всі припустимі межі. А зменшувати норму прибутку за рахунок зростання обсягів продажу та збільшення швидкості обігу грошових коштів наші підприємці ще якось не навчилися. Отож урешті-решт плата подвійної акцизної ставки ляже на плечі споживачів, тобто кожного з нас.
Але, за великим рахунком, факт підвищення акцизів на світлі нафтопродукти особливим сюрпризом і не був. Бо Верховна Рада, у пошуках додаткових надходжень до Держбюджету-2003, прийняла про це рішення задовго до новорічних свят. А ось повідомлення про те, що «Укрзалізниця» з першого січня на 27 відсотків підвищила ціни на їх перевезення — це вже був справді сюрприз і друга сувора реалія для українського споживача.
Мін’юст зареєстрував відповідний наказ, перетворивши його тим самим на державний акт, саме напередодні Нового року, 27 грудня. Тож інформація про таке радикальне рішення залізничників поширилася вже після свята. А осмислення та прогнозування наслідків тільки починається.
Втім, багато розуму не треба, щоб передбачити до чого все це разом призведе, якщо зважити, що практично половина нафти і продуктів її переробки надходять до українського споживача саме залізницями. І ще аж ніяк не факт, що господарі трубопровідного транспорту не наслідують приклад своїх колег-залізничників.
Узагалі жорсткість держави стосовно гаманця українського споживача і виробника вже давно не викликає подиву. Очевидно, формула «багаті громадяни — багата держава» ну ніяк не може увійти у свідомість наших керівників. Бо третій новорічний сюрприз дістав наших хліборобів. Чи не достатньо високий урожай останніх двох років вплинув на рішення Кабміну знизити держпідтримку сільгоспвиробників удвічі, — щоб життя їм не видавалося солодким, — тільки факт залишається фактом. Це вже сталося.
Тут треба пояснити. Реалії такі, що попри неабияку врожайність зернових торік і позаторік, кількість прибуткових господарств у країні не збільшилася, а якось геть навпаки. Вершки зібрали зернотрейдери, особливо ті, що працювали на експорт. А минулорічні 30 мільйонів гривень дерджпідтримки нашим хліборобам, по суті, не дали остаточно померти нашому сільгоспмашинобудуванню і пішли на придбання селянами за лізингом нових тракторів і комбайнів.
Безумовно, на тлі загального становища із сільгосптехнікою в господарствах ці три десятки мільйонів — крапля в морі, але ж бо і її урізали! За найскромнішими підрахунками, українським хліборобам потрібно 112 тисяч зернозбиральних комбайнів на рік. У наявності в них на сьогодні — 56 тисяч, більш як 80 відсотків із яких давно вже відпрацювали свій термін. Відтак — колосальні втрати зерна під час збирання, перевитрачання пального на гектар ріллі та інші втрати. Подвійне скорочення держпідтримки заганяє проблему технічного переозброєння села в глибину. Принаймні мій добрий знайомий, який обробляє зі своїм підприємством п’ять тисяч гектарів орендованої землі й отримує врожайність зернових майже 40 центнерів з гектара, який не має заборгованності ні перед державою, ні перед пайовиками-орендодавцями, дізнавшись про прийняте рішення, прокоментував його так:
— Ох, чує моє серце, дочекаються наші правителі того часу, коли селяни перестануть сіяти. Не буде на чому вийти в поле...
Український селянин терплячий. І напевне зі шкури вилізе, але побиті морозом 25 відсотків озимини постарається навесні засіяти яровими. Втім, терплячий і весь український народ. Усі ми, попри новорічні сюрпризи, ходитимемо на роботу, лататимемо діри в сімейних бюджетах, спричинені майбутнім підвищенням цін, і як завжди — сподіватися на краще. А що ще залишається? Погрожувати власній державі загальним страйком, як це зробили одразу після Різдва, наприклад, німці, вимагаючи у свого уряду підвищення зарплати бюджетникам, ми якось не звикли. А тому лікарі й учителі, бібліотекарі та військовослужбовці з надією дивляться, а раптом усі перелічені новорічні сюрпризи дадуть змогу державі погасити борг у зарплаті, який торік сягнув трьох мільярдів гривень. Надія, як відомо, помирає остання...
