У чернігівців на Новоріччя особливий інтерес до Антонієвих печер на Болдиних горах. Уже впродовж багатьох років, здебільшого на зимові свята, тут відбуваються незвичні явища, які й досі ніхто не може як слід пояснити. Деякі відвідувачі бачили кілька безмовних ченців. Вони немовби виринали з пітьми минулого і на кілька миттєвостей показувалися на світ, дивувалися побаченому і розчинялися у підземеллі. Іноді таке по кілька годин спостерігали екскурсанти, співробітники відділу печер Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Що вони бачили? Гру уяви? Масову галюцинацію?
... Першу печеру на Болдиних горах 1069 року викопав славнозвісний Антоній, засновник Києво-Печерського монастиря. Тоді він утік від гніву київського князя Ізяслава і знайшов притулок у Чернігові. Незабаром на околиці міста постала печерна обитель. Упродовж століть ченці викопували нові келії, облаштовували підземні церкви і ... занурювалися дедалі глибше у гору. У ній вони жили. Тут і спочивали вічним сном. Фактично печери — велике кладовище, на якому покояться сотні, якщо не тисячі, подвижників віри.
Нині археологи розчистили чотириярусні ходи довжиною 350 метрів. За радянської влади монастир з трьома підземними церквами закрили. Входи до печер засипали. Багато підземних ходів з часом обвалилися. Лише в 70-х роках розчищене археологами та ентузіастами монастирське господарство стало доступне для огляду. Схоже, відродження після кількадесятилітнього небуття церков, келій, галерей було сприйнято позитивно не лише громадськістю Чернігова. Час від часу в Антонієвих печерах почали з’являтися «на оглядини» постаті ченців.
Першим свідком незвичайного явища ще узимку 1970 року став дев’ятикласник Володимир Руденок, який однієї ночі допомагав археологам (удень у печерах проводили екскурсії) розкопувати нові ходи.
— Після Нового року ми працювали на нижньому ярусі підземного комплексу, — розповів він. — Зовнішні двері були на замку, щоб нам ніхто не заважав. Копали зі свічками та ліхтариками. І ось під ранок вигоріли свічки, розрядилися батарейки. Що робити? Тут я і згадав, що попереднього разу залишив недопалки свічок за вівтарем церкви Миколи Святоші. Оскільки я вже добре знав підземелля, то спокійно пішов у потрібному напрямку. Через якусь хвилину у мене пішов мороз по шкірі. Поблизу келії Антонія Печерського стояла людина, одягнена у щось чорне, немов старомодне довгополе пальто! Подумавши, що це мені привиділося, я підійшов до вівтаря. На жаль, недопалків не знайшов. Повертаюся назад — знову Він! Хоч була суцільна темрява, я його бачив! Зробив сміливо кілька кроків уперед, і видіння зникло. Хоч був уражений побаченим, усе-таки нікому нічого не сказав. Гадав, що з мене сміятимуться. Лише згодом, коли таке пережили інші відвідувачі та працівники заповідника, стало зрозуміло, що в печерному монастирі справді відбуваються дива.
На початку 80-х років співробітники заповідника звернулися по допомогу в Чернігівське управління КДБ. У печерах вони в цілковитій тиші чули голоси. Траплялося, у кількох місцях натикалися на видіння людини, яка то з’являлася на мить, то безслідно зникала. Цю незвичайну справу доручили розслідувати підполковнику Олександрові Добриці. Він почав вивчати всі версії. За однією з них фашисти привозили під час відступу сюди полонених, і ті ховали в печерах цінності. Отже, хтось з уцілілих гітлерівців намагався таємно проникнути в підземелля і знайти їх? Ще в Чернігові були представники так званої катакомбної церкви. Може, вони мешкали в одному з невідомих дослідникам ходів? Версії ці відпали самі собою, коли співробітник спецслужби сам віч-на-віч зіткнувся з ... привидом. Ця зустріч, до речі, не пройшла безслідно для Олександра. Поступово він утягнувся в розкопки на Болдиних горах, історичні розшуки і згодом видав книжку про чернігівських князів! По суті, те саме сталося і з В. Руденком, який після школи став офіцером міліції. А у 1987 році влаштувався на роботу в «печерний» підрозділ заповідника. Останні 14 років він — завідувач відділу заповідника «Чернігів стародавній», автор багатьох досліджень про минуле обителі.
— Я востаннє спостерігав Його на Спаса років чотири тому, — розповідає підполковник у відставці О. Добриця. — В Антонієвих печерах є від церкви Святоші 24-метровий тупиковий хід, кінець якого освітлюється лампою. Того дня багато людей стали свідками незвичного явища — галерея заповнилася ніби туманом-маревом. І в ньому чітко проглядалася фігура людини з бородою. Підійшов ближче — димок мов розступився, і зображення чоловіка зникло. Але коли я знову віддалився, постать з’явилася. Фотоапарат, як багато разів ми переконувалися, таке явище «не бере».
Незвичними подіями в Антонієвих печерах зацікавилися науковці Москви, Дніпропетровська. У 90-х сюди привезли спецапаратуру для вимірювання енергетики. Геофізики з Дніпропетровська виявили у галереях поблизу церкви Миколи Святоші аномально потужний потік енергії. Інші вимірювання підтвердили, що окремі галереї випромінюють дуже потужну біологічну енергію, яка зміцнює імунну систему(!).
— Якщо у мене сильний нежить чи болить голова, — каже В. Руденок, — прямую у печери... І знаєте, усе зникає, мов за помахом чарівної палички.
...Разом з В. Руденком спускаюся сходами у печери. Тихо. Затишно. Йдемо вузькими ходами. Знову піднімаємося сходами. Володимир Якович зупиняється:
— Ось тут усе це відбувається...
Я його фотографую кілька раз цифровим фотоапаратом. Потім знімаю у церквах. Перевіряю на дисплеї якість зображення — і дивуюся. Там, де у печерах підвищена енергетика, замість сфотографованого — якісь плями у формі людського силуету і сяяння! Пішли і повторили фотографування, але вийшло те саме! Ніби привид-чернець у такий спосіб проявляє себе і нагадує, що він є і що з ним треба рахуватися.
На жаль, поки що все, пов’язане із загадковим явищем, не дає прямої однозначної відповіді, чому все відбувається у певний момент, як з’являється образ ченця, а то й цілої групи (їх бачила одна з хворих під час лікувального сеансу). Мабуть, усе це та нові подробиці незвичного залишаться інтригуючим ребусом для майбутніх поколінь, яким теж буде потрібна пожива для роздумів?
Чернігів.