Щоб урятувати підприємство від банкрутства, робітники Гайсинського хлібозаводу на Вінниччині добровільно відмовилися від зарплати і в такий спосіб через півроку повернули борги кредиторам.
« Є добровольці між нами?..»
Три роки тому Гайсин, один з найбільших райцентрів області, міг залишитися без власного хлібозаводу. Нині це одне з кращих підприємств. Щоб влаштуватися сюди на роботу, записуються в чергу. Ці зміни, насамперед, пов’язують з новим керівником. Кажуть, Вадим Тептюк спочатку врятував підприємство від занепаду, а тоді вивів його «в люди».
Коли Тептюка обрали керівником (вибори відбувалися на альтернативній основі), про нього знали небагато: місцевий, колишній військовий. Схоже, саме цей факт викликав найбільше довір’я у трудівників. Того часу вони одне за одним залишали завод. Кому хотілося працювати за платню у 130 гривень (така була тоді середня зарплата, яку, до того ж, видавали із зпізненням)?!
Сухарем у горлі стояли борги перед бюджетом. Але найбільше хлібопекарі мали сплатити постачальникам газу — 12 тисяч доларів. Ті вже збиралися перекрити кран: було підготовлено документи про оголошення заводу банкрутом. «Якби піч погасла, — кажуть у колективі, — відновити її роботу вдалося б не скоро».
Тептюк розпочав хазяйнувати з несподіваного маневру. Як у армії. « Я бачу один вихід, як розрахуватися з газовиками, — сказав він на першому зібранні колективу. — Віддавати кредиторам усі зароблені кошти, навіть ті, що мали б іти на зарплатню».
Ніде правди діти: не всі підтримали нового керівника. Але більшість повірила йому. Багатообіцяльним був план подальших дій керівника. Щомісяця він збирав колектив і звітував перед людьми про кожну витрачену копійку. А рівно через півроку повідомив: нарешті ми повернули останню заборговану гривню. В колективі терпляче чекали, що ж воно буде далі...
Цех виріс за 40 днів
Щоб збільшити випуск продукції, а іншого шляху заробляння грошей не можна було придумати, задіяли всі заводські площі. Деякі приміщення так зруйнувалися, що завали довелося розгрібати. «Власними силами, — продовжує директор, — довели випуск продукції до трьох тонн на добу, тобто збільшили її кількість утричі. Далі зрозуміли: без додаткових фінансових вливань не обійтися».
Інвестори траплялися різні. Одні відверто заявляли: найкращий метод заробити гроші — пустити завод «під ніж», здати на металобрухт і розділити кругленьку суму. З такими в директора розмова була коротка. А ось із головою ради директорів вінницької корпорації «Прем’єр-фінанс» Володимиром Продивусом співпраця триває й досі.
— Корпорація надала нам товарний кредит, — веде далі розмову директор, — завдяки чому ввели ще одну лінію з випікання хліба, а також налагодили технологічний конвеєр з виготовлення булочних виробів.
Крім того, уточнює він, спеціалісти корпорації допомогли урізноманітнити асортимент продукції. Смішно сказати: до того випікали лише два види хліба — ні батонів, ні булочок чи тістечок...
Тепер на підприємстві два кондитерські цехи. Той, де випікають торти, став до ладу в рекордно короткі строки — лише за 40 днів. Його приміщення вражає чистотою, належними умовами праці і відпочинку робітників. Щоправда, Тептюк дав слово, що вони матимуть з часом ще ліпші умови.
На завод — за конкурсом
Продукція цього цеху вже знана за межами міста. Торти — високої якості. Маленькі шедеври кулінарного мистецтва створюють справжні майстри. Робітників у цех набирали на конкурсній основі. Кожен представляв комісії власну продукцію. Разом із тим демонстрував уміння працювати, знання з кулінарії. «Це був такий прискіпливий конкурсний відбір, — пояснюють технолог цеху Надія Собченко і майстер Лідія Ряба, — що про нього говорило все місто. Охочих узяти участь виявилося чимало. Отож мали з кого вибирати».
Вимоги надзвичайно високі. Дехто не витримав їх і змушений був залишити роботу. Натомість нових майстрів також приймають у колектив на конкурсній основі. Директор каже, що так буде й надалі. Бо головне для колективу — високо тримати власну марку.
Найпопулярніший серед гайсинських кондитерських виробів торт «Наречена». Замовляють його найчастіше з Вінниці. Вочевидь, неспроста їдуть за сто кілометрів замовники. Торт аж світиться білизною. Прикрашений двома білими лебедями і обручками, виготовленими з бісквіта й суфле, він може стати окрасою будь-якого весільного столу. В іншому кондитерському цеху печуть декілька видів здоби. Тістечко «Загадка» має попит серед замовників з Києва. «Хоч скільки завезеш у столицю — все забирають». Нещодавно підприємство уклало договір на його постачання ще з одним зі столичних супермаркетів.
Кондитерські й булочні вироби реалізують у сусідніх Кіровоградській і Черкаській областях, у місті Первомайську Миколаївської області. Хліб і хлібобулочні вироби, а їх тепер майже 30 найменувань, продають у 16 районах області і в обласному центрі.
Головний рецепт — не красти
Секрет смакових якостей виробів підприємства директор пояснює просто: «Головне — не красти, і все буде дуже-дуже смачним». Дисципліна в колективі, сказати б, військова: який керівник — такі й підлеглі. Про факти крадіжок мова не йде, бо за кожним із них стоїть одне — звільнення з роботи.
— Ми замінили майже всіх спеціалістів. І тепер із гордістю можемо сказати: на підприємстві працюють найкращі в місті фахівці.
В середньому за місяць платять 360 гривень: за три роки вона збільшилася рівно у три рази. А випуск продукції — у 16 (!) разів: три роки тому випікали протягом доби лише одну тонну хліба, нині — 16—17 тонн.
Власними силами створили дві лабораторії — цехову і заводську. Автоматизовано низку технологічних процесів, зокрема дозування води і солі під час замісу тіста тощо. Завершується робота із введення в дію ще однієї печі в цеху кондитерських виробів. Придбали обладнання для виробництва вафель. У найближчих планах — налагодження випуску макаронів.
Вінницька область.
