Де ви, сучасні Терещенки?
Сорок мешканців будинку пристарілих села Жаботина Кам’янського району рік тому перевезли до іншого села. У Жаботині старенькі займали приміщення колишньої земської лікарні. Побудовані в 1912 році вісім (!) корпусів медичного закладу до сьогодні вражають своєю міцністю. На жаль, після виселення інтернату добротні споруди, котрі вціліли в лихоліття революцій і війн, у наш час «розбудови» тихенько розтягують. Як і все «нічийне», кинуте напризволяще.
Одиноких ветеранів війни та праці перевезли у новий-старий казенний дім. У село Косарі цього самого району. В колишній поміщицький палац, який належав місцевому власнику гуральні та млинів Володимиру Ростішевському. Побудований в 1905 році, оточений парком, палац і нині вирізняється серед сільської одноманітності своєю аристократичною красою. Але це тільки зовні. Всередині пристановище для старих людей мало чим нагадує колишні розкішні апартаменти. У найбільшій залі палацу облаштували їдальню. У меншій — кімнату відпочинку. Численні каміни замурували. Мармурову і гіпсову інкрустацію з позолотою забілили. Вкрили фарбою візерунчастий паркет. Уцілілими лишилися широкі дубові сходи та чудові різьблені поручні, які ведуть на другий поверх.
...Коли я приїхала до Косарів, постояльці колишньої поміщицької оселі лаштувалися до вечері. Кілька днів тому сюди та в сусідню дільничну лікарню подали тепло. Старенькі полегшено зітхнули. Тепер, нарешті, не потрібно «утеплюватися» на ніч поліетиленовими пляшками з теплою водою. Можна «побанитися». Втім, це привілей для ходячих. Неприємний запах, що стояв навіть у коридорах будинку, свідчив про те, що в ньому перебувають лежачі хворі люди.
— У нас одинадцятеро підопічних, які позбавлені можливості рухатися, — підтвердила завідувачка інтернатським закладом Ольга Бабич. — Доглядати за ними дуже важко. Адже туалетів для інвалідів немає, душової кімнати —також. Гаряча вода є лише протягом опалювального сезону. Про водо-, електронагрівачі та вентиляцію ми можемо лише помріяти...
У широких коридорах віяло прохолодою. Ще раз подумалося: хиріюче комунальне теплопостачання — це не добре натоплені каміни... Колись мешканки палацу вальсували тут у шовкових сукнях, нинішні —тремтять у вовняних «тілогрійках». Разом з Ольгою Іванівною, котра намагалася зігріти своїх підопічних хоч теплим словом, ми оглянули колишнє помешкання польських аристократів. У кількох його кімнатах, у тому числі і в завідувачки у кабінеті, протікала стеля. У прибиральні, котра також не облаштована для потреб старих людей, гнила добротна дубова підлога. «Коли восени йшли затяжні дощі, ми не знали, як рятуватися, — бідкалася Ольга Іванівна.
— Підставляли миски і відра в одному місці, де дах протікає, а воно вже лило в другому...»
Просторі спальні колишніх панських покоїв стали тепер останнім притулком для самотніх людей. У кімнатах стояло по чотири ліжка. Однак жити старим у «компанії» психологічно важко і Ольга Іванівна намагається розселити своїх підопічних по двоє-троє. У кожного з них за плечима тяжке життя.
Ярина Василівна Харченко виростила трьох синів, але всі вони померли. І 97-літня мати доживає свого віку в «чужій хаті». Ганна Іванівна Дриженко все своє здоров’я віддала колгоспній праці. Передова ланкова щоліта доглядала за чотирма-п’ятьма гектарами буряків. В осінні холоди вручну копала і вантажила корені на машини. На старість лишилася сама. Не судилося їй мати ні чоловіка, ні дітей. Її сусіда, 77-річна Варвара Тимофіївна Саранча, в молодості одружилася з вдівцем. Пішла, як вона каже, на трьох дітей. Доглядала їх, ростила, мов рідна мати. А вони, коли Варвара Тимофіївна занедужала, відмовилися від неї. Ніби нагородою жінці за цю образу стала зустріч в інтернаті з чуйною, доброю людиною, ветераном праці Олексієм Пилиповичем Діхтярем. Пережиті тяжкі літа, спільне горе, схожі характери, зблизили дві самотні душі. А коли на голову Олексія Пилиповича звалилася ще одна біда — після невдалої операції він осліп — вони вирішили не розлучатися. Так в інтернаті з’явилася справжня сім’я, котрій виділили окрему кімнату. «Щоразу зворушуюся, — казала Ольга Іванівна,— коли бачу, як Варвара Тимофіївна та Олексій Пилипович доглядають один за одним чи просто сидять, тихо бесідуючи, взявшись за руки...».
Безвихідь і втрата здоров’я привели також до «сирітського дому для старих» і Євдокію Харитонівну Черненко. Колишня колгоспниця і майстриня на всі руки прикрасила свій куточок у кімнаті мережаними подушками і доріжками, вишитими рушниками, картинами. «Та все одно,— зітхала сумно вишивальниця, — чужі хороми ніколи не стануть рідною хатою...».
Покидала я колишнє поміщицьке гніздо, а нині убоге пристановище для безрідних людей, з пригніченим настроєм. Обурювала позиція місцевих чиновників, котрі, мов меблі, перевезли старих людей з одного місця на друге, навіть не потурбувавшись про ремонт приміщення. Працівники закладу розповідали, що районна влада обіцяла виділити на ремонт інтернату 50 тисяч гривень. Однак і досі цих грошей немає.
Є й другий бік цієї справи. Для проживання сорока старих немічних людей не потрібні колишні панські покої. Тим паче що навіть за великого старання їх не зробити затишними. Краще б було зберегти цей палац як пам’ятку архітектури з прилеглим до нього старовинним парком. Адже в Україні збереглося дуже мало поміщицьких садиб, і вони мають історичне та пізнавальне значення. До того ж маєток розташований в надзвичайно мальовничій місцевості — село Косарі належить до ландшафтного комплексу легендарного урочища Холодний Яр. За кілька кілометрів від села, на хуторі Буда Половецька, височіє могутніми кронами тисячолітній дуб, котрий привертає увагу багатьох туристів. У райцентрі Кам’янка розташовані музеї Пушкіна, Чайковського, в Чигирині — Богдана Хмельницького. Самі Косарі знамениті ще й тим, що на місцевому спиртовому заводі розливають популярну горілку «Холодний Яр». Одне слово, аби знайшовся сучасний Терещенко чи інший меценат і відродив палац Ростішевського — він не пошкодував би про це. А для стареньких мешканців маєтку добре було б підшукати невелике, але тепле і зручне приміщення — з медичним обслуговуванням та всіма необхідними вигодами.
Черкаська область.
