Російський чинник

Візит до Москви перших осіб держави, як і очікувалося, примусив багатьох коментувати більш-менш значущі події минулого тижня крізь призму україно-російських відносин. Говорити про економіку без політичного підтексту нікому не вдавалося. А шкода. Якщо в першому півріччі скорочення російського ринку чиновники пояснювали антидемпінговими заходами і запровадженням Росією ПДВ на українські товари, то в другому їм стало зрозуміло: російські компанії розвиваються швидше за наші, що створює нерівні умови конкуренції. А під час обговорення в парламенті минулого тижня інвестиційних рейтингів регіонів представник російського посольства і агентства «Росукрінвест» Любов Собчишина відверто вказувала на неспроможність українських чиновників сприяти розвитку економічної співпраці через брак елементарних знань.

Нинішньому злету зовнішньої торгівлі України (за 10 місяців експортовано на 100 мільйонів доларів більше товарів, ніж завезено) посприяв не російський чинник. Головними споживачами української пшениці стали Ізраїль та Іспанія, а металопродукції — азіатські та африканські ринки. І це добре (якщо заплющити очі на напівсировинну, з низьким ступенем переробки продукцію), бо, власне, успіхи українських експортерів утримують економіку від падіння і гарантують гривні стабільність. І, зрештою, не торговельні, а платіжні баланси мають вирішальне значення в ефективності ділового співробітництва.

Усі заяви про лібералізацію торгівлі з Російською Федерацією — політична риторика, якщо згадати, як дискредитується Угода про вільну торгівлю між нашими країнами від 24 червня 1993 року, що виключала стягнення імпортного мита на більшість товарів. Або про те, що вже наступного після переговорів у Москві дня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі України встановила імпортну квоту в 15777 нових автомобілів російського виробництва (з об’ємом двигунів 1—1,5 літра) до грудня 2006 року. Інакше кажучи, майже вдвічі скоротила їхній імпорт.

Поки що з цього приводу плювався лише мій родич. Йому немає діла до того, праведними чи неправедними дорогами потрапляють в Україну російські авто, але він уже назбирав 2,5 тисячі доларів на нього, а тепер, каже, засумнівався, чи вистачить. Слушно, бо в планах уряду — підвищити ввізне мито на нові легковики до 32 відсотків їхньої митної вартості, що вражає Євросоюз і пригнічує мого родича.

Наївно вважати, що скорочення сусіднього ринку для наших експортерів зменшує вплив російського чинники на нашу економіку. Жодним чином, бо вона залежить від імпорту енергоносіїв. Якщо придивитися, неабияка частка в структурі нашого експорту — за нафтопродуктами, експорт яких за 10 місяців зріс на 9 відсотків. Але і за це дякувати російським нафтовим компаніям, що доводять мінеральну сировину до потрібних кондицій і продають далі. Отже, вони мають доходи, ми — забруднене довкілля і втішне сальдо зовнішньої торгівлі. Наші експортери підшипників минулого тижня сподівалися, що глава уряду РФ Михайло Касьянов обіцяв скоротити кількість антидемпінгових процедур не для красного слівця, а енергетики прислухалися до того, як ворушиться плід україно-російського газового консорціуму... Тож російський чинник — не останній козир нашої економіки.

Минулого тижня Надзвичайний і Повноважний Посол Росії Віктор Черномирдін відзначав 10-річчя своєї політичної кар’єри в новітній історії наших держав. Щиро приєднуємося до найкращих побажань на його адресу. Сподіваємося, що протести проти звільнення з посади Голови Нацбанку Володимира Стельмаха не зіпсували йому настрій. Адже за внутрішнім політичним протистоянням приховано гострі зовнішні економічні інтереси.

Згідно з постановою Кабміну торговий дім «Газ України» (дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України», 100 відсотків акцій якого належить уряду) зареєстрував у Держкомісії з цінних паперів емісію десятирічних облігацій на 3,5 мільярда гривень! Ця сума перевищує і власні активи емітента, і можливості банківської системи її проковтнути. Віктор Степанович, мабуть, розуміє, що в Росії такого не трапилося б. Тим паче що доходність облігацій у 3 відсотки вказує: або серед банкірів шукали дурнів, або ці облігації призначалися Центробанку. «Газ України» вказаною постановою зобов’язували спрямувати виручені кошти, зокрема, на обслуговування зовнішнього боргу за Ямбурзькими угодами, відшкодування курсових різниць за невчасні розрахунки підприємств упродовж кількох років тощо, тоді як Нацбанк не відповідає за бюджет. Рішення про емісію приймав попередній уряд, але наслідки від її розміщення пожинатиме коаліційний уряд Віктора Януковича.

Можна уявити, які саме. Замордовані особливостями нинішнього опалювального сезону люди можуть удатися до непередбачуваних протестів. Кому-кому, а емітентові, який постачає природний газ до житлово-комунальної сфери країни, про такі протести відомо. Люди в безлімітних містах і селах у пошуках тепла вже давно гріються в пікетах. З другого боку, емісія може спонукати людей познімати з депозитів свої вклади (а це не менш як 25 мільярдів гривень) і вкласти їх у споживчий ринок або у ВКВ. У цьому разі інфляція може становити вже наступного року десятки процентів. Охочих погріти на ній руки і в Україні, і в Росії достатньо. Зростуть споживчі ціни, гривня втратить свою вартість. Одне слово, вистачило б родичеві хоча б на велосипед, а не на авто!