Хокей. Міжнародний турнір національних збірних «Європейський хокейний виклик»-2002/2003. Київ. Палац спорту.
13 грудня. Білорусь—Велика Британія. 10:3. Україна—Угорщина. 3:0 (Срюбко, 6, Ніколаєв, 51, Ширяєв, 52).
14 грудня. Білорусь—Угорщина. 9:4. Україна—Велика Британія. 11:0 (Ширяєв, 1, Матвійчук, 4, Яковенко, 8, Шахрайчук, 22, 48, Ніколаєв, 23, 47, Срюбко, 35, Полковников, 39, Млинченко, 41, Цируль, 58).
15 грудня. Велика Британія—Угорщина. 2:5. Україна—Білорусь. 2:4 (Матвійчук, 3, Цируль, 5 — Чуприс, 6, Єсаулов, 49, Страхов, 52, 57).
Турнірна таблиця київського туру
Ці змагання ще раз привернули увагу до проблеми побудови великого залу для спортивних ігор у столиці нашої країни. Якщо першого дня місця вистачило всім (шість тисяч місць були заповнені), то наступного на поєдинок українців з командою Великої Британії не потрапило кілька тисяч бажаючих. А завершального дня ситуація стала вкрай напруженою. Був би в Києві палац на п’ятнадцять або й більше тисяч місць, і його б заповнили. Наш народ щиро любить хокей. І на це мають зважати люди, наділені владою.
Однак у той момент запитав себе: а чого вартий буде отой зал, коли ми не заходимося відроджувати славне й давно забуте? Скажімо, створювати принаймні елементарні умови для життя двох київських і харківської шкіл. Потім відроджувати заклади, котрі були раніше в Сіверськодонецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Донецьку. Лише тоді можна буде з упевненістю говорити про реальні перспективи відродження улюбленого хокею в Україні. Сьогодні наша збірна — дев’ята у світі, серед еліти. Завтра без відповідної роботи з резервом усе може загинути.
Такі роздуми, до речі, підтвердив і завершальний матч проти білорусів. Звісно, ми всі бажали перемоги своїм. Сподівалися, що перемога стане гідним підсумком нашого свята. Однак бажання і його здійснення — речі абсолютно різні. Втім, про все по черзі...
Слід віддати належне організаторам. Турнір загалом пройшов на доброму рівні. Велика заслуга в цьому великої команди на чолі з київським міським головою, президентом ХФУ Олександром Омельченком. Перший віце-президент національної федерації Володимир Ромашко, генеральний менеджер збірної України Василь Фадєєв, керівництво Палацу спорту (директор Віктор Ткаченко) та багато інших людей на своїх позиціях різної відповідальності зробили все, щоб у Києві відбулися оті три дні чарівної хокейної казки.
Тепер про саме дійство. Перші два матчі на турнірі стали для збірної України, так би мовити, розминкою. Адже угорці та британці у світовому табелі про ранги помітно поступаються нашим. Утім, варто зазначити, що зустріч з командою Угорщини складалася для господарів не так уже й просто. Лише під її завісу українцям вдалося зламати в’язкий і грамотний супротив суперника.
Отже, доля київського туру вирішувалася у завершальному матчі. Його початок був, мов бальзам на душі прихильників українських хокеїстів. Ще б пак, минуло п’ять хвилин, а вони попереду — 2:0. Могли закинути одразу і третю шайбу. Але не скористалися дарунком. Зате дали можливість суперникові закинути.
Після цього білоруси, які прибули до нашої столиці в не найсильнішому складі, були активніші, ліпше підготовлені функціонально, діяли цікавіше й осмисленіше. До речі, дві шайби у ворота нашого Ігоря Карпенка закинув Олексій Страхов — вихованець ... харківського хокею. Його було названо найкращим нападником київського турніру. Приз найкращого воротаря отримав білорус Андрій Мезін, оборонця — Валерій Ширяєв (Україна).
І тут доречно запитати. А що відбувається в хокейному господарстві сусідньої Білорусі. Там цей популярний вид спорту — під батьківською опікою держави. Особлива турбота — про дитячі школи. Постійно зводять нові льодові палаци і ковзанки. Тому плоди цієї копіткої і серйозної роботи не примусили на себе довго чекати. Збірна Білорусі, здолавши іменитих шведів, посіла надпочесне четверте місце на останній олімпіаді. І от тепер ця команда очолює загальний залік турніру «Європейський хокейний виклик»...
Утім, робити трагедію з однієї поразки не варто. Цей турнір започатковано задля підготовки до чемпіонату світу. Отже, це своєрідна творча лабораторія, де тренери мають право на експеримент.
Анатолій Богданов — наставник збірної України — так і сказав:
— Програвати вдома вирішальний матч дуже прикро. Але є й позитивні моменти. Ми переглянули у справі цілу групу молодих гравців. У поєдинку з сильним суперником побачили свої помилки. Отож є над чим працювати. На чемпіонаті світу будуть зовсім інша гра і команда. Сподіваємося, що тоді зберуться всі найсильніші, котрі з різних причин не змогли прибути до Києва.
Завершальний тур «Європейського хокейного виклику» збірна України проведе в Данії у лютому.
