Підприємець. Контролювати не господарську діяльність, а її законність

Таке значення підприємницької діяльності потребує створення нової системи державного фінансового контролю, яка не лише не заважала б, а й всіляко сприяла її подальшому розвиткові. Наявна в цій сфері господарювання застаріла, нереформована система державного контролю, про що неодноразово казав Президент України, котра зводиться до державного контролю господарської діяльності, є серйозним гальмом у справі розвитку підприємницької і ділової активності.

У сфері підприємницької діяльності нагромадилася низка негативних проблем, пов’язаних з неефективністю фінансового контролю, зокрема державного. Статистика свідчить, що кожне друге підприємство в Україні збиткове, до того ж значною мірою штучно. Не розв’язано проблему платіжної кризи. Надто високий рівень тінізації економіки. Маючи на меті привласнення щонайбільших прибутків, деякі підприємці досягають цього у заборонений спосіб.

Отож увагу науки, держави і суспільства має бути істотно посилено до розвитку саме державного фінансового контролю підприємницької діяльності.

Яскравим підтвердженням потреби такої трансформації є ситуація з державним банком «Україна», в якому через те, що не було необхідного нагляду з боку держави, допущено велику кількість порушень. Це призвело до переходу більш як 90% виданих кредитів у сумі понад 700 млн. грн. до розряду проблемних або безнадійних і в остаточному підсумку — до банкрутства банку.

У таких порушеннях є вина державних органів, посадових осіб, які не змогли передбачити й відвернути ці порушення, а національній економіці заподіяно великі збитки.

Отже, є потреба закріпити теоретичні засади функціонування державного фінансового контролю підприємницької діяльності в законодавчих актах. Адже у вітчизняному законодавстві не закріплено його сутність, об’єкти і суб’єкти; не виписано питання функціонування його органів, форми і методи їх роботи.

На практиці маємо дублювання державного фінансового контролю в одних сегментах економіки за відсутності або недостатності його в інших, зниження ефективності функціонування органів державного фінансового контролю загалом.

Пропонується дати таке визначення поняттю державний фінансовий контроль підприємницької діяльності: це діяльність органів державної влади і управління з відстеження за функціонуванням суб’єктів підприємництва в частині дотримання ними встановлених державою обмежувальних параметрів (стандартів, норм, правил) мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів.

Слід наголосити, що в умовах ринкової економіки держава має контролювати не господарську діяльність суб’єктів підприємництва, як це було за командно-адміністративної економіки, а лише дотримання ними встановлених державою в інтересах суспільства й більшості суб’єктів господарювання правил організації (обмежень) діяльності, тобто її законність.

Отже, сутність державного фінансового контролю підприємницької діяльності полягає в тому, що він є особливою управлінською функцією держави. Її реалізація передбачає встановлення правових норм, що визначають порядок використання суб’єктами підприємницької діяльності фінансових ресурсів, проведення моніторингу дотримання цих норм, виявлення правопорушень у частині використання фінансових ресурсів, їх усунення, блокування незаконних фінансових операцій та вжиття заходів для компенсації збитків, завданих державі, суб’єктам підприємницької діяльності та громадянам.

Таке визначення сутності державного фінансового контролю підприємницької діяльності випливає з трьох основних функцій, об’єктивно притаманних контролю — інформаційної, профілактичної і мобілізуючої — та його основних складових, які визначають його мету, завдання, суб’єкти і об’єкти, предмет, принципи і форми контролю.

На макрорівні державний фінансовий контроль підприємницької діяльності має бути інструментом підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечення обігу фінансових ресурсів відповідно до обмежувальних (згідно із законодавством) параметрів, повноти сплати податків та обов’язкових платежів, блокування діяльності, що загрожує національній безпеці, монополізує ринки, спрямована на організацію забороненого державою виробництва товарів і надання послуг, несе в собі значні соціальні загрози, які зачіпають інтереси великих груп громадян, порушує законні інтереси держави, суб’єктів підприємницької діяльності та суспільства в цілому.

На мікрорівні цей контроль є інструментом забезпечення дотримання правил ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, соціальних гарантій працівникам і вчасної виплати заробітної плати, стандартів ціноутворення та встановлення тарифів, платіжної дисципліни, запобігання фіктивним фінансовим операціям та фактам відмивання «брудних» грошей, усунення незаконного, нецільового і неефективного використання бюджетних коштів, а також забезпечення дотримання порядку та процедур державних і комунальних закупівель, виявлення нецільового й неефективного використання майна державної та комунальної власності, а також кредитів і позик, отриманих під гарантії уряду. Як бачимо, контроль за цільовим використанням бюджетних коштів — не головне і єдине завдання державного фінансового контролю, як це намагаються подати громадськості й законодавцю деякі заповзяті «ринковики».

Суб’єктами державного фінансового контролю підприємницької діяльності є лише ті юридичні особи та їх об’єднання, які від імені держави і відповідно до установлених правових норм здійснюють моніторинг та інші форми контролю в частині дотримання суб’єктами підприємницької діяльності обмежувальних параметрів обігу фінансових ресурсів.

В Україні такими суб’єктами є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державний департамент фінансового моніторингу, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна України, уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, дирекції державних позабюджетних цільових фондів, а також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Об’єктами державного фінансового контролю підприємницької діяльності є операції з фінансовими ресурсами, що здійснюються її суб’єктами, порядок використання яких визначено законодавством.

Якщо порядок використання фінансових ресурсів не визначено законодавством, вони використовуються на розсуд власника і не стають об’єктом державного фінансового контролю підприємницької діяльності. Отже, незалежно від форми власності суб’єктів підприємництва державному фінансовому контролю мають піддаватися господарські операції на предмет дотримання ними економічних нормативів діяльності, а також так званих нормативів зайнятості та праці, які в остаточному підсумку впливають на обіг фінансових ресурсів.

Наприклад, у частині дотримання правил реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності контролю підлягають: сплата власником (власниками) внеску до статутного фонду в розмірі, передбаченому законом; достовірність звіту про наслідки передплати акцій під час створення відкритих акціонерних товариств; внесення плати за державну реєстрацію; надання податковому органу довідки про відкриття або закриття рахунків у банках; достовірність документів, що засвідчують право власності на майно під час перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Крім того, в частині функціонування публічних фінансів будь-яка держава контролює у суб’єктів підприємницької діяльності: правильність нарахування, повноту й вчасність сплати податків та інших обов’язкових платежів; використання державних коштів, наданих суб’єктам підприємництва в будь-якій формі — субсидії, кредити під гарантії уряду, пільги тощо; використання коштів, спрямованих на державні й муніципальні закупівлі.

Водночас державний фінансовий контроль у суб’єктів підприємництва, які належать до державного і комунального секторів економіки, має додаткові, особливі об’єкти контролю, зокрема передбачає також контроль: за ефективністю використання майна; за основними результатами фінансово-господарської діяльності; за використанням доходів та прибутків; за використанням коштів, виділених на виробничі і соціальні програми.

Таким чином, з одного боку, державний фінансовий контроль підприємницької діяльності виходить за межі правильності нарахування, повноти та вчасності сплати податків, інших обов’язкових платежів і цільового використання державних коштів, наданих суб’єктам підприємницької діяльності. З другого, він не має підміняти собою господарський контроль, бо за таких тенденцій порушуватимуться основні принципи підприємницької діяльності.

Крім того, не слід зводити контроль тільки до ревізії і перевірки, як часто роблять сьогодні. Він може здійснюватись і в інших формах, необов’язково з виходом на підконтрольні підприємства й фіскальними методами. Адже є й такі форми контролю, як стандартизація, ідентифікація, ліцензування, експертиза, аудит звітності, аудит ефективності та моніторинг. Реалізація цього положення дасть змогу більше дерегулювати підприємницьку діяльність.

З огляду на це і враховуючи необхідність оцінки рівня використання суб’єктами підприємницької діяльності державного майна, бюджетних коштів та інших публічних фінансів, треба запровадити практику роботи органів державного фінансового контролю аудит ефективності. Це форма контролю, яка полягає в сукупності статистичних, ревізійних і аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень у реалізації запланованих цілей, встановлення чинників, які перешкоджають досягненню щонайбільшого результату у використанні визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, та обгрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Основні завдання аудиту ефективності: визначення дійсного стану виконання державної програми; виявлення упущень і недоліків адміністративного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають або можуть перешкоджати вчасному і повному виконанню державної програми; визначення рівня впливу встановлених упущень і недоліків на якість виконання державної програми (ефективність використання державних ресурсів); оцінка доцільності подальшої реалізації державної програми, обгрунтування пропозицій про її припинення чи забезпечення вчасного та повного виконання із залученням оптимального обсягу державних ресурсів.

Одразу привертає увагу те, що аудит ефективності, на відміну від ревізії, не вважається формою фіскального контролю, бо його основне завдання не зводиться до виявлення фінансових порушень і розкрадань, встановлення винних у цьому осіб та притягнення їх до відповідальності. Ще менш регламентовано моніторинг, як систему спостереження (нагляду) за додержанням підприємцями стандартів, норм і правил під час виробництва та випуску продукції.

Суть цієї форми контролю має полягати у зборі й опрацюванні інформації, яка міститься в рекламаціях контрагентів, публікаціях у ЗМІ, зверненнях громадян тощо і свідчить про недотримання суб’єктами підприємницької діяльності встановлених державою обмежень у обігу фінансових ресурсів. Фактично йдеться про створення на рівні держави банку такої інформації, яка має використовуватися органами державної влади під час визначення пріоритетів у законодавчій і контрольній роботі. Це дало б змогу включати суб’єкти підприємницької діяльності в плани контрольно-ревізійної роботи не в міру черговості, навіть якщо вони і використовують бюджетні кошти, а лише за наявності достатніх ознак фінансових порушень.

Основні пропозиції з удосконалення системи державного фінансового контролю підприємницької діяльності зводяться до потреби здійснення таких заходів. Це визначення єдиних концептуальних засад організації цього контролю; створення єдиного правового поля розвитку системи такого контролю; оптимізація організаційної структури державного фінансового контролю; уточнення й розмежування функцій органів державного фінансового контролю підприємницької діяльності; стандартизація форм і методів контрольної діяльності; удосконалення кадрового забезпечення системи державного фінансового контролю; поліпшення матеріально-технічного, наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення функціонування системи державного фінансового контролю. Проте перед початком реалізації цих заходів ми маємо переглянути роль і значення державного фінансового контролю підприємницької діяльності, а також його форми й методи.

Якщо цього не зробити, то легальну підприємницьку діяльність буде заблоковано. Частково це сьогодні ми уже маємо.