Домовленість двох європейських лідерів — Герхарда Шредера та Жака Ширака, яка передбачає влітку 2005 року розпочати переговори про вступ Туреччини до Європейського союзу, викликала дебати й серед політиків, і серед громадян країн — учасниць спільноти. Адже вони ще не «переварили» запланований вступ до ЄС 10 східноєвропейських країн. А тут ще й Туреччина, яка досі не розглядалася як серйозний претендент на членство в європейському клубі обраних.

Утім, Туреччина з непередбачуваною швидкістю запроваджує реформи в сферах, які досі вважала недоторканними: розв’язуються проблеми курдів і свободи слова, відміни смертної кари. І хоч все це поки що задекларовано лише на папері, однак кроки до демократизації суспільства зроблено. Європейці, які завжди вимагали від Туреччини рекордної швидкості в реалізації цих завдань, дещо розгублені: виходить, за певний час усе навколо стане Європою? Тому перед Туреччиною висувається нове завдання: дотримуйтеся курсу реформ, беріть участь в операціях НАТО, досягайте компромісів у розв’язанні проблеми Кіпру, а також у можливій війні проти Іраку, а тоді вже можна й до Європи.

Голова турецької правлячої партії АКП Реджеп Ердоган відхилив німецько-французьку пропозицію й досить наполегливо вимагає розпочати переговори про вступ уже влітку наступного року. Проте це не завадило зустрічі міністрів закордонних справ Німеччини — Йошці Фішеру й Туреччини — Яшару Якішу зустрітися в Брюсселі минулої п’ятниці, щоб обговорити часові рамки вступу Туреччини до ЄС.

Чимало політичних оглядачів сходяться на думці, що Європейський союз, щоразу дедалі вище піднімаючи перед Анкарою планку вимог, сподівається, що вона неспроможна буде їх виконати. Деякі з них, не обтяжуючи себе делікатністю, запитують: «Чи в змозі Європейський союз після вступу в нього східноєвропейської десятки витримати ще один бідняцький будинок, цього разу найбільший — з 80 мільйонами населення й найбідніший? І ще: тому, хто відчинить двері Туреччині, важко буде відмовити в європейській перспективі Білорусі, Україні чи Молдові».

А тим часом прем’єр-міністр Данії Андерс Расмуссен заперечує проти встановлення дати початку переговорів про вступ Туреччини до європейської спільноти на майбутньому саміті ЄС у Копенгагені. За його словами, Туреччина розглядатиметься тут, як усі інші країни —претенденти на вступ. Для цього вона «має виконати усі політичні критерії», незважаючи на німецько-французькі домовленості.

Домовленість Шредера й Ширака викликала неоднозначну реакцію також у Німеччині, де розгорнулися внутрішньополітичні дебати про її позиції з питання вступу Туреччини до ЄС. Опозиційна Християнсько-демократична партія загострила протести проти вступу Туреччини до європейського співтовариства. Прем’єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер заявив в інтерв’ю журналу «Шпігель»: «Вступ Туреччини до ЄС стане політичним кінцем союзу Європи». На його думку, Туреччина має зовсім інший історичний та культурний грунт, ніж інші східноєвропейські країни — кандидати на вступ до ЄС.