Поки що я не належу до користувачів українського мобільного зв’язку, бо протягом кількох років була в закордонному відрядженні. Тому вдома щоразу на пропозицію друзів чи знайомих зателефонувати на їхній мобільний номер телефону трохи ніяковіла, бо знала, які рахунки надходять після «мобільних» розмов. А оце після повернення зателефонувала у службовій справі до однієї з організацій за звичайним семизначним номером і люб’язно попросила співбесідницю щось там мені пояснити. Відповіддю була неадекватна й незрозуміла реакція: «Говоріть коротше! Ви дзвоните на номер мобільного телефону!» Про цей випадок розповіла колезі, який мене «просвітив»: з’ясовується, в Україні за вхідний дзвінок платить той, кому телефонували! А коли я почала розпитувати вже у фахівців, то відкрила ще дивовижніше: іншої країни, де таке можливе, немає. Принаймні ніхто не зміг її назвати...
Але вже, здається, незабаром зміни відбудуться і в цій галузі. Принаймні до цього зроблено серйозний крок: недавно відбулося обговорення двох законопроектів «Про телекомунікації», автори яких —Юрій Луценко та Валерій Пустовойтенко — об’єднали їх в один, котрий 12 грудня буде винесено на затвердження Верховною Радою в першому читанні. Крім іншого, він передбачає, зокрема, що за вхідний дзвінок на мобільний телефон платитиме ініціатор розмови. Судячи з того, що не всі депутати підтримали законопроект, а також з полеміки, яка розгорнулася, запровадити таку звичну справу для інших країн у нас, очевидно, буде непросто. Бо прихильники переконані, що Україна в такий спосіб робить крок до інтеграції в Європу, а опоненти, посилаючись на операторів мобільного зв’язку, твердять, що нововведення потягне за собою підвищення абонентської плати й тарифів на вхідні дзвінки як компенсацію за збитки від безплатних.
Удавати, що проблеми немає і що досить нам лише ухвалити закон, як ми зі своїм мобільним зв’язком інтегруємося в Європу, де не те тільки дорослі, а й майже кожний школяр має мобільник (дуже, до речі, зручно в такий спосіб «пасти» своїх чад), не слід. У Старому світі цього рішення дійшли завдяки збільшенню кількості власників мобільних номерів і конкуренції операторів, яка постійно підштовхувала технічний прогрес. Адже простежити й облікувати шлях звукового сигналу — трафіку — справа не складна, але потребує сучасних технічних можливостей. Скажімо, в Німеччині це здійснюється тільки в цифровій мережі. Якщо абонент телефонує з місцевої мережі на мобільну, то в нього є можливість вибрати найвигіднішу на цю хвилину оплату. Треба лише увімкнути телетекст телевізора, й десяток фірм запропонує свої тарифи. Але, звичайно, вони набагато вищі, ніж для місцевих розмов. А щоб абонент про це часом не забув, то, перш ніж оператор з’єднає його зі співрозмовником, електронний голос у слухавці нагадає вартість однієї хвилини розмови. Вихід на будь-який мобільний телефон у країнах Європи можливий лише через «міжміський» код, бо так оператори без проблем обліковують сигнали і провадять взаєморозрахунки. Про «прямі» номери там можна тільки мріяти.
В Україні, як свідчать виступи у пресі фахівців, зокрема операторів зв’язку, немає технічної можливості обліковувати дзвінки з місцевих телефонних мереж на мобільні телефони. Адже майже 90 відсотків — понад 10 мільйонів абонентів фіксованого зв’язку — обслуговуються аналоговими телефонними станціями, які не фіксують інформацію про час і напрямок виклику. Тому взяти за них «правильну», відповідну, плату доволі проблематично. Отож, твердять фахівці цієї галузі, їм не залишається нічого іншого, як підвищити абонентську плату, що компенсує недоодержані кошти від вхідних дзвінків. І тоді масовий зв’язок, кажуть вони, перетвориться на недоступну розкіш. І як результат цього заходу навіть називаються випробувані в таких випадках «страшилки» переважно для політиків: десятки мільйонів гривень не надійде в Пенсійний фонд, сотні мільйонів держава недоодержить як податок на прибуток, зменшаться надходження ПДВ на послуги та імпорт тощо.
Але чи так уже й постраждають підприємства, що займаються цим бізнесом, щоб реалізувати обіцяну державі кару? Адже не таємниця, що досі вони брали подвійну плату — і з того, хто дзвонив, і з того, хто знімав слухавку на протилежному кінці телефонного кабелю, та ще й абонентну. Як і те, що й досі вартість мобільного дзвінка в нашій країні з її економікою перехідного періоду набагато вища, ніж у країнах, де мобільний телефон мають майже 80 відсотків громадян. Рентабельність послуг мобільного зв’язку в Україні сягає захмарних висот. Деякі фахівці кажуть, що до 800 відсотків! Німецькі компанії мобільного зв’язку, які переживають глибоку кризу, можуть тільки позаздрити своїм українським колегам, які й нині, і вже протягом тривалого часу «розкопують» своє ельдорадо. І навряд чи після ухвалення закону, який заборонятиме брати подвійну плату з абонентів, у цих компаній зменшиться їх кількість...
Кажуть, що проблема в іншому: чи захочуть компанії розлучатися зі своїми надприбутками. І в тому, який вплив мають їх власники на законодавців. І хто матиме від ухвалення закону фінансову вигоду. А ще — чи підпише цей закон Президент, не підписати який у нього нема підстав, але чия сім’я має до бізнесу мобільного зв’язку безпосередній стосунок.
