Голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк: «Я звик працювати на совість»
Довідка «ГУ»:
Анатолій Близнюк народився 24 листопада 1948 року у Краматорську Донецької області. Закінчив Краматорський індустріальний інститут та Донецький держуніверситет економіки і торгівлі, магістр з економіки і підприємництва.
Трудову діяльність розпочав 1966 року помічником майстра турбін на Краматорському металургійному заводі. Після служби в армії пройшов шлях від робітника до голови правління ВАТ «Краматорський завод імені Куйбишева». Працював головою Краматорського міського виконавчого комітету.
У 1997 році призначений першим заступником голови Донецької облдержадміністрації. 23 жовтня 2002 року указом Президента України призначений головою Донецької обласної державної адміністрації.
Заслужений працівник промисловості України. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
— Анатолію Михайловичу, те, що Прем’єр-міністр Віктор Янукович був вашим попередником на посаді глави облдержадміністрації, зобов’язує працювати якнайкраще. Відчуваєте, що це вдається?
— Можу запевнити, що енергію сильної, високопрофесіональної команди, створеної Віктором Федоровичем, буде спрямовано на забезпечення подальшого динамічного розвитку Донбасу, зростання економіки і насамперед — на поліпшення добробуту людей. Трудимося з таким прицілом, щоб наш досвід мав цінність не тільки для Донбасу, а й для України загалом, щоб гармонійно поєднувались інтереси держави і величезного промислового регіону. На жаль, сьогодні на словах ці інтереси й завдання начебто спільні, а на ділі їх розв’язання відбувається у різних напрямах і навіть площинах. Отож доведеться ще пошукати взаєморозуміння. Одне скажу достеменно: Донбас був, є і буде локомотивом нашої економіки, джерелом живого досвіду.
Останнім часом вдалося значно підвищити середню зарплату, і нині вона поступається лише Києву. Проте пересічний донбасівець успіхи в економіці області у повсякденні відчуває ще недостатньо. Хоча... залежно з якого боку на це подивитися. Ви знаєте, що є фізіологічна норма споживання продуктів, на основі якої формується так званий споживчий кошик. Отже, три роки тому середній донбасівець купував хліба на 20 відсотків більше, а м’яса — лише половину норми. Тобто хліб був м’ясом не тільки для студентів. Нині зовсім інша картина: м’ясних і ковбасних, молочних виробів люди споживають значно більше. І це не просто слова, а дані статистики.
У нас діє наукова програма розвитку Донбасу до 2020 року, і кожний місяць, навіть день — крок до її виконання. Я прийшов у це крісло не з чужого краю, не властивий мені і шапкозакидацький настрій: прийшов, побачив, переміг... Донбас, його людей треба знати. Керувати таким краєм в умовах ринку — надто тяжка праця, що заступає собою все на світі. Нині формуємо бюджет області. Суворо, підкреслюю це слово, розглядаємо і затверджуємо стратегію розвитку кожного міста, району. Конкретно питаємо, що сьогодні є, чого немає. Всі дані розглядаємо в динаміці розвитку. Справа і тільки справа! Того ж ми чекаємо і від вищої влади. Якщо держава делегує нам якісь повноваження, то вона мусить і профінансувати їх на сто відсотків. За такої умови і формуємо бюджет Донбасу.
За статистичними даними, 230 тисяч осіб вважають себе самозайнятими. Це люди, які, власне, ведуть бізнес. Проте є у цій справі проблеми, особливо психологічного плану. Старшому поколінню властивий менталітет минулого, йому нелегко перебудуватися на новий лад. Зате молодь добре орієнтується в ринкових умовах, коли кожен є ковалем власного щастя, а не чекає, що йому все подадуть на тарілочці. Вона — молодь — і задає тон у бізнесі.
— А як ваше високе призначення сприйняла сім’я?
— Не лише високе, а й відповідальне. Якщо по правді, в мене ніколи не було посадових амбіцій. Звик працювати на совість — і все. Ще коли був робітником у гарячім цеху на рідному Краматорському металургійному. Там-таки, на машинобудівному заводі, працює старший син Сергій, не відцурався робітничого міста і менший Олексій. Пишаюся синами, двома онуками й онучкою. Вони ніколи не прагнули якихось особливих умов, влаштуватися «за знайомством». Усього добиваються самотужки. Живуть і трудяться, як усі люди, бо так заведено в нашім роду.
Отож сприймаю Донеччину, як великий гарячий цех, де кується слава нашої молодої держави.
Донецьк.
