Чому «Енергоатом» прагне вирватися з державних лещат?

Усі шістнадцять років після Чорнобильської катастрофи над нашою атомною енергетикою ніби в таємничому очікуванні схилені голови багатьох небайдужих громадян, як над тяжкохворим у лікарні. Бо коли майже смертельного удару завдала цій юній галузі ЧАЕС, одні були переконані: вона не повинна в нас розвиватися взагалі, а отже — має вмерти назавжди. А тут ще один вбивчий удар — припинення добудови енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС. Другі вірили, були переконані й вимагали: вона має вижити, бо без неї нам узагалі не жити.

Та з часом атомна енергетика пережила ці спротиви і після поховання багатьма заживо поступово оклигала. На всіх станціях вжили відповідних заходів з підвищення їх безпеки. Відновлено добудову заморожених енергоблоків. Хоча стосовно цього й досі не вщухають пристрасті — під час будівництва треба врахувати все, щоб не повторилася страшна аварія 1986 року. І в цих вимогах громадськості безперечно є сенс.

І все-таки нині про атомну енергетику кажуть: від неї залежить економічна безпека нашої країни. Підтвердження цього такі. Якщо теплові електростанції, що працюють на вугіллі (24 відсотки) і газі (22) виробляють 46 відсотків електроенергії, а гідростанції — 6,2, то решту — 47 і більше відсотків — дають АЕС.

Наша залежність від вугілля і газу добре відома. Тому не погоджуватися із важливістю ролі атомної галузі в економічній безпеці країни, мабуть, просто нерозумно. Ще переконливішою була б частка українських атомників у загальному обсязі вітчизняної електроенергії, якби був вищий коєфіцієнт використання наявних потужностей діючих АЕС. А він, скажімо, за минулий рік становив лише 74,2 відсотка. Проте є у світі станції, де ця цифра сягає 96,6 відсотка. Навіть у Росії на деяких станціях з такими само реакторами, як на наших, потужності використовують майже на 90 відсотків.

Отже, підвищення коефіцієнта використання наявних потужностей — стратегічний напрям зростання питомої ваги атомної енергетики в економіці нашої країни. Знаючи про це, нове керівництво НАЕК «Енергоатом» визначило на найближчий час такі пріоритети.

Перший — це безпека атомних станцій. Першочерговість цього заходу полягає ось у чому. Лише недавно першу постійну ліцензію на експлуатацію ядерних установок отримала Южно-Українська АЕС. Три інші й досі працюють за тимчасовими дозволами. А повноцінне право експлуатації ядерних установок, що передбачено і відповідним законом України, треба заслужити — довести ядерну та радіаційну безпеку об’єкта до належного рівня. Систематичні й регулярні планово-попереджувальні ремонти не рятують ситуацію. Потрібні змістовніші заходи.

Проте Держкоматомрегулювання вважає: рівень безпеки всіх енергоблоків України відповідає національним та міжнародним стандартам, що заспокоює нас усіх. Та щоб це недовго заспокоювало керівників «станцій-тимчасівок». Утім, допомогти їм має Комплексна програма з підвищення безпеки і модернізації атомних станцій, затверджена нещодавно урядом. Розрахована вона на три роки і дасть змогу підвищити експлуатаційну надійність кожного вітчизняного енергоблока. І тут напрошується заувага: три роки взагалі невеликий відрізок часу. Але для станції, в якої є серйозні «недуги», мабуть, чималий.

Другим за значущістю пріоритетом визнали лікування жахливої загальнодержавної недуги — забезпечення вчасної і в повному обсязі виплати заробітної плати працівникам галузі. Третій пріоритет — органічне продовження попереднього — розв’язання складних соціально-побутових проблем ядерників. А що, досі це обминало колишнє керівництво енергогенеруючої компанії «Енергоатом»?

Мабуть, і не лише керівництво НАЕК. Особливо останніми роками досвідчені фахівці-атомники просто «повалили» за кордон. Їхня кваліфікація там цінується, тому і запрошують їх охоче.. Там вони отримують набагато більшу платню, їм забезпечують належні життєвий рівень та соціальну захищеність. Це вигідно власникам іноземних АЕС. Адже для підготовки «класного» атомника потрібно не менш як 10 років. То чи не краще дістати вже підготовленого і досвідченого? До речі, чимало наших «готових» фахівців перебігають і до Росії — навіть там їм вигідніше працювати...

У нас останнім часом дещо зробили, щоб утримувати асів-атомників і їх сім’ї. Так, працівниці, котра перебуває у відпустці з догляду за дитиною до трьох років, цьогоріч почали щомісяця давати доплату в розмірі мінімальної зарплати — 165 гривень. А, між іншим, загальнодержавна допомога становить лише 45 гривень. Крім того, кожній сім’ї в разі народження дитини надається одноразова матеріальна допомога у розмірі прожиткового мінімуму — 365 гривень.

Складне питання для атомників — забезпечення їх житлом у містах—супутниках АЕС. 175 квартир, зданих торік, 237 — побудованих уже і ще 80, які планується ввести в експлуатацію до кінця нинішнього року в галузі, — немало, але таких темпів недостатньо. Адже поліпшення житлових умов потребують майже 1500 сімей.

До речі, на усунення наявних прогалин у діяльності атомної енергетики спрямована постанова Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо подолання кризового стану в ядерній галузі». А наприкінці вересня 2002 року правління НАЕК «Енергоатом» затвердило програму соціальної політики компанії на 2002—2003 роки. Реалізація її дала б змогу зменшити відплив  висококваліфікованого персоналу, підвищити престижність роботи в галузі, рівень безпеки та охорони здоров’я персоналу, прискорити темпи житлового будівництва. А ще — подолати негативні наслідки передачі соціальних об’єктів з балансів АЕС до комунальної власності міст-супутників тощо.

Проте, щоб ця програма запрацювала, додатково потрібно понад 103 млн. гривень. Додатково тому, що з чинного тарифу не вдасться такі кошти отримати — нещодавно Національна комісія регулювання електроенергетики України знизила тариф компанії з 7,45 до 6,5 копійки за одну кВт/год. І тепер без фінансової підтримки уряду, де розглядають цю програму, компанії не обійтися.

Аналіз свідчить: переважна більшість світових енергогенеруючих компаній — корпорації. Крім атомних станцій, до них входять науково-дослідні інститути, об’єкти зберігання відпрацьованого ядерного палива тощо. Корпоратизація — це перетворення державного підприємства на відкрите акціонерне товариство, що дає змогу залучати інвестиції і для технічного переоснащення, і для вдосконалення управління в ринкових умовах. А мета процесу — домагатися ефективного прибутку для подальшого розвитку корпоративної структури. «Енергоатом» уже набув деяких ознак корпорації — АЕС працюють як відокремлені підрозділи, здійснюється єдине управління виробничою та фінансово-господарською діяльністю галузі тощо. І все-таки компанія залишається державним підприємством із притаманними для нього заборонами і обмеженнями. Багато чого не дозволяє юридичний статус. Окрім того, в нашій енергетиці нині геть відсутні конкурентні відносини, що позбавляє споживачів права купляти електроенергію в того, в кого вона дешевша.

Тож на порядку денному гостро постала потреба сталого та надійного виробництва електроенергії, що можливо лише за умови вдосконалення організаційної та господарчої її діяльності. А перетворення компанії на корпорацію відкриває шлях для широкого залучення інвестицій, кредитів, застосовування сучасних господарчих механізмів та виходу на європейські і світові фінансові ринки. І чи не найголовніше — самостійно формувати тариф на електроенергію. Щоб він відповідав витратам на її виробництво.

Усі ці особливості, переваги й проблеми нещодавно обговорено на доволі представницькому «круглому столі». За ним були представники і Верховної Ради, і адміністрації Президента, і Кабінету Міністрів, низки міністерств, відомств та науково-дослідницьких закладів. Відбулася й презентація проекту «Інвестиційна підтримка НАЕК «Енергоатом». Реалізувати його в рамках програми TACІS почали у грудні минулого року. Тоді ж Європейська комісія визначила підрядників — компанії «Brіtіsh Enerqy (Велика Британія) і «Mercer Management Consultіng» (Іспанія). Згодом до втілення цього проекту приєдналися й низка українських організацій.

За «круглим столом» домовилися: реально розпочати корпоратизацію можна буде лише в середині 2003 року — чимало підготовчої роботи. Втім, час б’є на сполох: величезна, майже мільярдна заборгованість споживачів компанії зв’язує їй руки.

— І її, судячи з усього, ніхто не поверне, — зі смутком у голосі казав президент НАЕК «Енергоатом» Сергій Тулуб. — А коштів, що надходять з енергоринку, не вистачає на ремонти та модернізацію обладнання, виконання заходів із підвищення ядерної та радіаційної безпеки, добудову пріоритетних енергоблоків, виплату заробітної плати, вирішення соціальних питань.

Отже, порятунок — у новій формі господарювання. Але здійснювати корпоратизацію заради корпоратизації, підкреслював Сергій Борисович, також не варто.

І нас усіх, споживачів, власників приватних і колективних лічильників, має хвилювати не лише те, чи вистачить нам електроенергії, особливо взимку, і чи не зросте її вартість. Про що вже давно тривають розмови-суперечки.

То, може, корпоратизація і припинить ці тривожні розмови? Можливо, «Енергоатом» тоді збільшить частку своєї продукції в загальному енергоринку. І якщо в нього з’явиться можливість зменшити витрати на її виробництво. Як воно буде — побачимо. Але дуже хочеться вірити нинішньому керівництву компанії, що все буде прораховано і результат буде бажаний.