або Як у райцентрі відмінили опалювальний сезон
— Тепло в квартири і мешканців Солоного, і сусідньої Аполлонівки справді досі не подавали, — заявив кореспонденту «ГУ» голова Солонянської селищної ради Михайло Копейка. — І подавати не будуть, хай ніхто і не надіється, і не чекає...
Хоч перше враження було таке, що в Солоному добре підготувалися до зими. Приміщення райдержадміністрації і райради опалюються прекрасно. Заходиш до кабінетів найвищих, за місцевими мірками, чиновників — тепло, як у раю. Навіть гараж адміністрації обігрівається. Отож солонянцям, здається, ніякі морози не страшні.
Але є, на жаль, одна невелика прикрість, яка псує цю картину. Річ у тім, що, крім приміщення адміністрації й районної ради, у Солоному і Аполлонівці є ще кілька десятків інших приміщень. Школи, дитсадки, пошти, бібліотеки, профтехучилища та численні установи. А ще мікрорайони багатоповерхівок, де тисяча двісті вісімдесят квартир. В усі ці будівлі тепла цього року ще не подавали, а в житлові помешкання і подавати не збираються.
Діти в листопаді вже майже тиждень просто не ходили до школи, але ж додому не ходити якось незручно. Та й куди тоді йти? Ми побували в квартирі пенсіонерки Марії Василівни Шатохіної. Холодно і сиро, як у погребі. Чує моє серце, ледве не плаче Марія Василівна, що не перезимую, помру. А пожити, зітхає, ще дуже хочеться. Завітала вона якось з цим і до селищного голови Михайла Копейки. І що ж він вам сказав? — запитуємо.
— А сказав, — каже Марія Василівна, — що не сумуйте, бабусю, селищна рада обов’язково опалюватиметься, то приходитимете грітися до нас — скільки тієї зими? Ми ще й гаряченьким чайком вас почастуємо. У нас тут минулої зими, сказав, один бомж перебивався, так нічого — не замерз, вижив...
Про причини того, чому в Солоному цього року взяли і відмінили опалювальний сезон, здогадатися ніби й неважко. Тутешня котельня, яка тепер гордо іменується підприємством «Солонетеплоенерго», в боргах, як цуцик у реп’яхах. Для неї 600 тисяч гривень, заборгованих населенням, великі гроші. Однак не все так просто, як може здаватися. Практично третина тих, хто мешкає в комунальних квартирах тутешнього житлового фонду, — пенсіонери, котрим повинні надаватися субсидії. Ще мало не двісті сімей військовослужбовців, яким в оплаті комунальних послуг також передбачено пільги. А пільгові суми роками і не відшкодовуються з бюджету. Без кінця тривати так справді не могло. Це, по-перше. А по-друге, кілька останніх років з різних причин Солонянська котельня працювала з надмірними, якщо не жахливими, перевитратами. Вона палила газ, витрачала електроенергію та гріла воду ледве не на третину більше, ніж то було необхідно. І ніхто нічого не робив, щоб таке неподобство припинилося. Тепер же не відомо зовсім, хто та з яких джерел має погашати марні перевитрати...
Та солонянці не були б солонянцями, якби начебто не знайшли геніальний вихід з тупикового становища. Це вони, якщо хочете знати, були піонерами на Дніпропетровщині, а то, можливо, і в Україні, аграрно-земельної реформи. Натхненні важко збагненними успіхами в ній за зразком затіяли і реформування комунального сектору. Житлово-експлуатаційну контору залишили, як ото на місці колишніх процвітаючих колгоспів залишали залишкові КСП з боргами по самісіньку шию, а замість неї з чистого аркуша утнули приватне альтернативне товариство з обмеженою відповідальністю «Комунальник». Ось тільки нічого з цього не виходить. ЖЕКу з боргів ніколи не виборсатися. Адже 90 відсотків житла приватизовано. Дурні інвестори з «дармовими» грошима для житлового сектору, зрозуміло, не знаходяться і дуже сумнівно, щоб колись знайшлися. А тим часом для приватного ТОВ «Комунальник» потрібні винятково багаті, круті, заможні — платоспроможні — клієнти. А де їм узятися в пореформеному пограбованому і розгромленому українському селі? Отож! Тут бідність на бідності і бідністю світить.
Настав, коротше кажучи, момент, коли ні туди ні сюди. І солонянська влада тепер просто радить землякам рятуватися, хто як може. Справа спасіння замерзаючих — клопіт самих замерзаючих, що ж тут не ясно? Бо влада радить тепер єдине: і в багатоквартирних будинках переходити на індивідуальне опалення. Є невеликі газові котли-агрегати серійного виробництва, їх, мовляв, і варто ставити кожному осібно у своєму помешканні. Внутрішні опалювальні системи люди «обрізають» від сусідів, перетворюючи їх на автономні, а далі на кухнях під вікнами пробивають діри у стінах, виводячи назовні димарі — і вперед! Не будинки, а коптильні. Михайло Копейка з радістю і кореспонденту «ГУ» повідомив, що вже не менш як 470 квартир облаштувалися власним обігрівом.
А що така розкіш не всім по кишені, з цим, виявляється, треба змиритися. Обладнання та його монтаж справді коштують недешево — від 2 до 3 тисяч гривень, залежно від розмірів квартири. То коли цих тисяч катма, можна, на останній випадок, користуватися, радять в Солоному, і звичайними електрообігрівачами. Якщо із «заводських» тепла, як з козла молока — майструйте саморобні «козли», хто вам забороняє? То не треба буде, мабуть, дивуватися, якщо незабаром, з настанням справжніх морозів, влада у Солоному радитиме землякам згадати і про блокадний Ленінград та мерщій вирубувати посадки і ставити в своїх квартирах «буржуйки». Адже якщо завелися і в Солоному свої буржуї, чому в такому разі не повинно бути «буржуйок»?
Хоча поки що рідна влада наполегливо радить неплатоспроможним, доки не пізно, брати позички в банках і таки облаштовувати індивідуальне опалення. Бо нічого іншого вже не дано. Чого-чого, а банків, дякувати Богу, і в Солоному нині достатньо. Аж чотири тут філії різних комерційних. Як у якійсь столиці. От і згодилися. З ними ніби вже й домовлено — «підуть назустріч населенню». І згаданій старенькій Марії Василівні селищний голова також радив не баритися, а негайно оформляти кредит. Ще, сказав, не пізно.
Ось тільки Марія Василівна на свою біду аж ніяк не може визначитися, що їй закладати в банк — своє житло чи своє життя?
Дніпропетровська область.
