Ще зовсім недавно керівники країни всіх рівнів, і особливо нашого паливно-енергетичного комплексу, з гордістю рапортували своєму народові, що віяльні від’єднання електроенергії уже в минулому. І справді. Про них останнім часом не чути. Хіба що після негоди сотні населених пунктів залишаються без світла. Але це — стихія, щоправда, помножена на старі наші транспортні артерії електропередач.
Зате минулий тиждень ознаменувався низкою точкових від’єднань споживачів усіх категорій. За борги. У славному місті Львові на самому початку трудової семиденки на лінію не вийшли ні тролейбуси, ні трамваї. І чим накажете людям добиратися на роботу? Прозорість наших кордонів з Євросоюзом власники «Волиньобленерго» забезпечили у найрадикальніший спосіб — від’єднали від електроживлення відразу шість прикордонних застав. «Кримобленерго» погрожує по сім годин щоденно не подавати напругу в тролейбусні лінії — основний вид транспорту, що з’єднує столицю автономії з містами та селищами на морському узбережжі півострова. А від’єднання дрібних споживачів від тепла та електроенергії — шкіл, лікарень, водоканалів муніципальних котелень тощо — перманентний головний біль міської влади по всій Україні.
Борги, звісно, погашати треба. Так само, як і платити за всі принади цивілізованого побуту: гарячу та холодну воду у квартирах, тепло в радіаторах і світло в лампочках. Тільки ось на кого покласти, та й хто підрахує втрати в тому самому Львові від невчасного виходу на роботу десятків тисяч людей? А якщо до прямих економічних неустойок додати моральні втрати городян від різких дій енергетиків і виставити їм відповідні позови, дивись, взаємні борги анігілюються... І взагалі, звідки вони пішли?
Певною мірою відповідь на це запитання дала минулого тижня наша доблесна Генпрокуратура, заявивши про порушення кримінальної справи проти Міністерства фінансів. Одразу за кількома статтями, від перевищення повноважень до розкрадання держкоштів в особливо великих розмірах.
Початкова сума у поданих позовах — 11,5 мільйона гривень. Саме стільки заплатив головний розпорядник державних фінансів за програмне забезпечення та оргтехніку якомусь «Міжнародному центру розвитку і менеджменту», а також українсько-американському підприємству «Українська бізнес-інформаційна служба», хоча жодними кошторисами і бюджетом ці витрати не передбачалися. Цікаво, чи докопається прокуратура, кому і скільки видали ці фірми комісійних за таке привабливе замовлення? Адже без них, як відомо, в нас не обходиться...
Ще 927 тисяч заплатило солідне відомство за юридичні послуги ТОВ «Бейкер Маккензі» із грошей, призначених для погашення зовнішнього боргу країни. Іще 460 мільйонів — за іноземними боргами низки вітчизняних підприємств, хоча, з точки зору прокуратури, вони самі цілком могли розрахуватися за своїми зобов’язаннями, а не залазити до кишені платників податків. Закрито зниклий «у невідомому напрямку» борг у 259 мільйонів дойчмарок збанкрутілого концерну «Украгротехсервіс». І знову-таки за наш з вами рахунок. Загальна сума прокурорських претензій до Мінфіну зашкалює на 1 мільярд 250 мільйонів гривень.
Майже на стільки само (на 1 мільярд 184 мільйони гривень), якщо вірити Держкомстату, зросла цього року заборгованість у зарплаті передусім бюджетникам, тим самим лікарям і вчителям. Загальний борг у зарплаті, отже, зашкалив за 2,4 мільярда! А це — майже 40 відсотків боргів населення за комунальні послуги!
Отак і виходить, одні крадуть і шикують — інші сидять без тепла і світла. Як хотілося б, щоб розпочату справу Генпрокуратура все-таки довела до пуття. Щоб не вилилися всі потуги в черговий політичний фарс.
Минулого тижня Верховна Рада не набрала достатньої кількості голосів, щоб задовольнити вимогу Президента про відставку глави Нацбанку. Те, що цей акт політичний, — зрозуміло всім. Претензії до Володимира Стельмаха як до професіонала пред’явити неможливо. Правонаступником йому пророкують Сергія Тігіпка. Втім, по горло ситий політрозборами народ на все це дивиться з глибокою байдужістю. А даремно.
Курс гривні до американського долара, як відомо, на осічку президентської вимоги не відреагував. Проте попит на вільно конвертовану валюту на Міжбанківській валютній біржі поліз угору. НБУ, щоб уникнути курсового обвалу, продавав долари зі своїх резервів. Такого вже давно не було.
Банкіри — народ обережний. І пояснюють зростання попиту невідомістю: хто знає, яку політику проводитиме новий глава Нацбанку. Тому й нагромаджують «зелень». Бо хоч так, хоч так, але 63-річного Стельмаха відправлять, так би мовити, на заслужений відпочинок. Або на почесну, проте далеку від політики посаду.
А що залишається робити в такій ситуації пересічному українцеві? Однозначно не поспішати міняти доларові заначки на рідну гривню. Попри наближення буму новорічних покупок.
