Минулої суботи в селі Гуменці Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині відкрито пам’ятник жертвам репресій 1930—1952 років.
Понад 200 дочок і синів Гуменецької громади сталінська політична машина таврувала як ворогів народу. Навіть тоді, коли вимагали навіки забути синам тата, батькам — дітей, тут пам’ятали про невинно закатованих односельчан і щодня за них молилися.
Першим зняв із душ односельців тавро мовчання, на жаль, нині покійний народний депутат України першого скликання Микола Любенчук, голова місцевого господарства. Уже в перші роки незалежності, коли інші керівники ще боялися повернення Союзу, у бригадних селах Вербка та Слобідка Гуменецька спорудили знаки пам’яті жертвам голодомору та репресій.
Нині на центральній садибі Гуменців височіє пам’ятник із чорного мармуру. На ньому викарбувано імена колишніх «ворогів народу». Кілька років гуменчанин журналіст Микола Марунчак ходив від хати до хати, збираючи гіркі крихти спогадів та імена. Лише Марунчаків у табори вивезли чотирнадцятеро. Один із них, Іван Олександрович, дивом залишився живим і нині мешкає в Англії. Своїми приїздами та листами він спонукав племінника Миколу до пошуку, збору коштів, співпраці із творчою групою: заслуженим майстром народної творчості Володимиром Лашком та братами Киселюками — Леонідом, Анатолієм, Миколою, котрі стали авторами та виконавцями проекту.
«У кожного із нас є своє коріння. Коріння моїх предків, яких хотіли винищити, тут. Ми стоїмо на своїй землі і радіємо свободою. Жодні політичні машини не змогли вбити в мені українця», — сказав у своєму письмовому зверненні до односельчан Іван Марунчак з Англії.
