Поділля — один з найбагатших регіонів держави: на працьовитих, добрих і мудрих селян, розважливих і розсудливих керівників, енергійних координаторів роботи агропромислового комплексу. За час роботи у пресі доводилося зустрічатись не з одним десятком таких людей, чиї добрі імена і досі в пам’яті.
Та враження від зустрічі з Антоном Бугерком випадали із звичних схем. Ми познайомились у корпункті «Голосу України» ще років одинадцять тому. Вже на тому часі молодий депутат обласної ради, директор Балинського профтехучилища прийшов до представництва парламентської газети у Хмельницькому, щоб поділитися думками про своє бачення подальшого розвитку агропромислового комплексу. Педагог, син селянина і хлібороб у душі, людина, котрій не байдужа доля України, ще в ті роки бачив сьогоднішній день і його проблеми. І його думки ставали центровими у висвітленні життя подільського села. А тим часом сам Антон Антонович свої теоретичні концепції втілював у практичне життя. Всього за кілька років училище переросло у виробничо-навчальний комплекс із своєю багатопрофільною переробкою, розгалуженою мережею соціальної інфраструктури.
Приємно було бачити, що у час найглибшої економічної кризи Балин не здався у двобої з інфляційними процесами. На противагу Антон Бугерко створив міжгосподарське об’єднання — як одна сім’я працювали керівники профтехучилища та двох колгоспів. Усе робили гуртом на єдиний результат: один шукав гроші, другий — пальне, третій — орав та сіяв. А разом з тим вивчали і впроваджували на практиці європейський досвід землеробства, що приносило незаперечний успіх.
Стабільність господарських і фінансових показників ставала в області особливо помітною на фоні тотального банкрутства колгоспів колись передового Дунаєвецького району. І не випадково голова облдержадміністрації запропонував Антону Бугерку очолити районну виконавчу владу. І він пішов. З своєю командою. Юрій Кучерявий очолив аграрний сектор, Станіслава Глуховатого обрали головою районної ради.
І вже за півроку роботи тріумвірату район не тільки підтримав ініціативу теофіпольців з упровадження земельної реформи, а й почав нарощувати виробництво і відновлювати поголів’я стада. І всього за два роки дунаївчани знову зайняли своє звичне місце — флагмана сільськогосподарського виробництва.
Та як для мене, у тій господарській крутоверті було найпомітнішим інше: новий стиль керівництва. Без окриків, погроз, тотальних принижень, як це часто буває. Антон Антонович «брав» співрозмовників іншим — аналітикою мислення, переконаннями й аргументованими доказами. За будь-яких обставин розмовляв спокійно, навіть по-батьківськи лагідно. А коли бували ще й добрі новини, на устах сяяла усмішка. Не лукава — доброзичлива. Коли бував присутнім при таких розмовах, зустрічах, не раз себе ловив на думці, що Бугерко — це наче колишній відомий український педагог Макаренко у новий час і в аграрному секторі. А коли довідався, що Антон Антонович захистив кандидатську дисертацію з педагогічним ухилом, це ще більше посилило переконання. Він видавався мені наче елітне зерно кадрового потенціалу адміністрації Президента. Таку людину не помітити було неможливо. І його помітили. Цього року Антона Антоновича Бугерка Президент України призначив заступником голови Хмельницької облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу. І він зразу ж сів у свої сани.
Сьогодні Антон Антонович ступив у зеніт віку: йому виповнилося 50. Власкорівське об’єднання центральних ЗМІ в області «Укрпреса» у цей день зичать йому нових звершень і творчих висот.
