Минулого понеділка мимоволі став свідком розмови літньої жінки з дорослим сином (схоже, студентом столичного училища). Він скаржився, що сидіти в аудиторіях доводиться у верхньому одязі та в рукавицях — тепло ще не підключали. На його думку, через небажання директора за нього платити.
В якому училищі він навчається, не так уже й важливо. Бо без тепла, а деінде без електроенергії, на тижні перебивалося населення переважної більшості областей центральної України. Напередодні компанія «Газ України» — дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України» відключила від газопостачання три з чотирьох генеруючих компаній («Дніпроенерго», «Центренерго» та «Західенерго») через хронічні борги за поставки блакитного палива на теплоелектростанції. НАКівські компанії вимушені були «натиснути», бо енергоносії одержують від постачальників не на халяву. У свою чергу, ТЕС здатні погасити заборгованість лише банківськими кредитами — «Дніпроенерго» на межі банкрутства. На «пожежному» засіданні ДП «Енергоринок» у невиконанні своїх фінансових зобов’язань звинуватили обленерго і — знову зачароване коло: студенти мерзнуть — то це винні їхні батьки, котрі невчасно сплачують за житлово-комунальні послуги.
А тим часом батьки дуже далекі від проблем багатомільярдної взаємної заборгованості підприємств енергетики. Тільки одиниці переймаються тим, що виробництво електроенергії за 9 місяців скоротилося на 0,6 відсотка. Зате усі помічають, якщо в Києві виходить з ладу теплотраса. Або у Кривому Розі від підприємців під час реєстрації їхнього бізнесу починають вимагати довідки про сплату житлово-комунальних послуг. Або якщо у Сумах відключать газ, а у Львові — електроенергію. Чого минулого тижня тільки не очікували!..
Утім, можу сказати точно: реформ у житлово-комунальному господарстві. Київ таки про них заявив, пообіцявши прогресивніший метод обліку тепла. Проте в житлово-комунальній сфері панує такий безлад, що, здається, людей гріють навіть обіцянки.
Про відсутність дбайливого власника в галузі квартиронаймачі та квартировласники вже чули. До неспроможності виконавчих органів влади налагодити поквартирно реальний облік наданих послуг уже звикли. Формально — платимо за тепло і електроенергію стільки, скільки скаже Кабінет Міністрів. А насправді — значно більше. Адже ще покриваємо борги неплатників, утримуємо роздуті штати ЖЕКів та їхні нетехнологічні витрати — добра половина кількості тепла і води губиться у трубопроводах.
Мене, м’яко кажучи, мало цікавить, що реформи в житлово-комунальному господарстві уряд відклав до остаточної перемоги капіталізму в кожному окремо взятому районі. Бо я пам’ятаю, як Світовий банк ще п’ять років тому наголошував на потребі братися за них невідкладно. Власне, мене, як власника квартири в одній зі столичних хрущовок, сьогодні непокоїть... труба центрального стояка. Точніше, та її частина в сусідки нагорі, що заливає підлогу її квартири і стелю моєї. Сантехнік «Васья» минулого вівторка спрогнозував, що в разі потопу, доведеться викласти на ремонт квартири не менш як 200 доларів.
Я уявив. Якби, не дай Боже, квартирна повінь почалася сьогодні, то за 200 доларів (тільки покрутись) у Києві, дали б 1082 гривні. На усунення такої халепи в Сумах за таку суму «зелені» можна виручити на 12 гривень менше, в Харкові — на 4, у Львові — на 70 (!), бо він позбавлений принад індустріального міста. Тож, цілком ймовірно, що там на комісійні сантехнікам 200 доларів не вистачить. Утім, кажуть, що там і життєві стандарти інші.
На минулому тижні Президент поміняв деяких голів облдержадміністрацій, не в останню чергу — через брак інвестицій у житлово-комунальну галузь. Звісно, це аж ніяк не покращило стан водорозбірного стояка мого будинку. Виходить, що з інвестиціями, особливо довгостроковими, у країні взагалі засуха. Однак уряд вважає, що питати за це слід не з нього, а з Національного банку. Мовляв, НБУ непрофесійно рефінансує інноваційні проекти міністерств і відомств. Не вельми неоригінальні, і вже оскаржені публічно, претензії до глави НБУ переконали: бюджетні «стояки» через боргові тромби і податкові течі мають чимало спільного з водорозбірними. Це подумалося того вечора, коли сантехнік «Васья» попросив почекати з поверненням двох червінців боргу до дня святого Андрія.