Наприкінці минулого року в Запоріжжі сталася знаменна подія — запущено першу когенераційну станцію в Україні. Пілотний проект спільного виробництва тепла та електроенергії на базі котельні Південного мікрорайону розробили спільними зусиллями Інститут технічної теплофізики НАН України та Запорізьке відкрите акціонерне товариство «Світанок» за активної підтримки Держкомітету з енергозбереження. За підсумками минулого року когенераційна станція «Південна» посіла друге місце в національному конкурсі «Лідер у паливно-енергетичному комплексі» в номінації «Інвестиційний проект».

Модернізація котелень за когенераційною технологією — реальний шлях до розвитку вітчизняної муніципальної енергетики. Він не потребує великих капіталовкладень. Нічого нового будувати не треба, потрібно лише дообладнати діючий котел власним енергогенератором. А затрати окупаються протягом двох—п’яти років, залежно від потужності агрегатів. Одне слово, котельня, переобладнана на когенераційну станцію, може постачати в житловий масив міста не лише тепло, а й дешеву електроенергію.

— Таку модернізацію ми провели на котельні «Південна», — пояснив колишній голова ради директорів ВАТ «Світанок», а нині народний депутат України Петро Сабашук. — Уже пробний запуск нашої когенераційної станції засвідчив: за виробітку потрібної кількості тепла і за таких само витрат газу ми додатково отримуємо 2,5 мегавата недорогої електроенергії.

Особливість когенераційних технологій така, що в процесі вироблення електроенергії з’являється надлишок тепла, який утилізують у водонагрівальному котлі. Цього тепла цілком достатньо для підігріву води мешканцям житлового масиву «Південний». Тобто в результаті у станції не залишається вибору: або забезпечувати, знову-таки, недорогою гарячою водою населення мікрорайону, або зливати її в Дніпро.

Фахівці ВАТ «Світанок» розробили проект розвитку приватної енергетики на базі когенераційних енергозбережних технологій. Петро Сабашук переконаний, що, запровадивши цей проект, можна не лише підтримати вітчизняну енергетику, а й забезпечити давно назрілу її модернізацію. Реконструкція лише комунальних котелень у Запоріжжі, приміром, дала б змогу ввести додатково 200 МВт високоекономічних маневрених потужностей, а по області — 285 МВт.

— Нашим проектом передбачено ввести в дію до 2020 року 10—15 тисяч мегават генеруючих потужностей, — поділився планами Петро Павлович. — Є у нас і напрацювання з використання альтернативних видів палива. Візьміть пластикову пляшку — її утилізація дає 1 ват електричної енергії. У Запоріжжі за місяць викидаються півтора-два мільйони таких пляшок. Вони горять на звалищах, забруднюючи і так загазовану атмосферу міста. А могли б дати 1,5—2 мегавати електроенергії та майже 10 мегават тепла — потужності, якої досить для цілого району. Якщо ж узяти всю місячну норму міського сміття, то лише електроенергії ми могли б виробити 35—40 мегават.

Років три тому міськрада збиралася провести тендер на будівництво сміттєспалювального заводу. Ми підготували свій проект. При цьому розвинули ідею: не спалювання сміття, коли все вилітає в трубу, а сміттєпереробка на основі когенераційної установки. Завод мав розміщуватися в районі проммайданчика. За попередніми підрахунками, вироблювані електроенергія і тепло повністю «покривали» весь Заводський район міста. Розробили триступеневу систему очищення. Викиди заводу не перевищували б викидів звичайної котельні, які в нас розташовані в житлових кварталах. На жаль, тендер так і не відбувся...

— Дообладнання котелень когенераційними установками, будівництво сміттєпереробного заводу і низка заходів для скорочення тепловитрат — усе це в комплексі дасть нам змогу розв’язати три найгостріші проблеми міста, — продовжив П. Сабашук. — По-перше, ми зможемо безперебійно постачати Запоріжжю тепло і гарячу воду. По-друге, істотно — до 50 відсотків! — зменшимо собівартість комунальних послуг. До того ж збільшимо надходження до бюджету за рахунок реалізації частини надлишкової електроенергії на енергоринку або зменшимо вартість проїзду в міському електротранспорті. Дешевої електроенергії вистачить усім! А по-третє, поліпшимо екологічну обстановку. Зменшимо навантаження на смітники — буде менше гару і забруднення грунтових вод. Когенераційні установки мають низькі рівні викидів токсичних речовин і задовольняють найжорсткіші європейські норми. Крім того, на сміттєпереробному заводі ми зможемо утилізувати коксовий чи феросплавний газ — те, що нині просто спалюють у факелах і продукти згорання чого без будь-якого очищення потрапляють до атмосфери...

Що й казати, перспективи аж надто заманливі. Але хто їх втілить у життя з нашим таким куцим бюджетом, дефіцитом оборотних коштів тощо? Не випадково в проектах, розроблених фахівцями ВАТ «Світанок», йдеться про приватну енергетику. І це, мабуть, природно. Швидка окупність витрат уже приваблює приватний капітал до інвестування будівництва когенераційних установок. Схоже, за нинішньої економічної ситуації велика їх частина справді споруджуватиметься приватними або акціонерними компаніями. А з розвитком когенерації в теплоенергетиці з’явиться реальне конкурентне середовище на ринку електроенергії. Принаймі, передумови для цього є.

Уже нині в Україні налагоджено виробництво обладнання для когенераційних установок. Його випускають заводи «Мотор Січ», імені Малишева, «Первомайськдизельмаш», НВП «Машпроект» та десятки інших. І, що важливо, ціна вітчизняного обладнання істотно нижча порівняно із зарубіжними аналогами.

Тобто, для впровадження когенераційних систем Україна має і науковий, і промисловий потенціал. Що ж тоді стримує розвиток приватної енергетики на базі когенераційних енергозбережних технологій?

— Три місяці знадобилося нам, щоб отримати лише дозвіл на введення нашої когенераційної станції в експлуатацію, — зазначив Петро Сабашук. — Як з’ясувалося, стосовно когенерації в нашому законодавстві величезні прогалини... Так, відсутня чітка правова база, яка має регулювати проблему підключення до головних енергомереж таких несистемних виробників електроенергії, як ми. Правова база має також гарантувати нам ринок збуту електроенергії. Якби сьогодні був закон, який давав би нам змогу продавати електроенергію безпосередньо населенню, то ми «покрили» б весь Південний мікрорайон Запоріжжя за роздрібною ціною на рівні 10—12 копійок за кіловат-годину. Ухвалення такого закону однозначно забезпечить залучення інвестицій і швидкий розвиток приватної енергетики.

Такий закон Конгрес США ухвалив ще 1978 року. Їхня країна від цього тільки виграла.

Запоріжжя.