Думаємо, не варто пояснювати, скільки дітей-сиріт у нашій країні. І ми, бабусі-опікуни, взяли на себе виховання цих знедолених. Сподівалися, що держава сприятиме нам у цій справі. Але реальної допомоги ми й досі не отримали.
Пенсії у нас невеличкі. Грошова допомога на одну дитину становить не більш ніж 80 гривень. Якщо раніше ми ці гроші отримували вчасно, то тепер їх затримують на два—три місяці. Нині, наприклад, ми не отримали ще за липень.
Діти ростуть, ходять до школи. Їм потрібні одяг, взуття, книжки. Треба дати якийсь бутерброд із собою. На жаль, це все не видається, а купується. Не раз зверталися до місцевих інстанцій з проханням про соціальну допомогу для наших дітей. Нам пояснили, що гроші ще не надійшли з Києва. Вибачте, шановні керівники, а за які кошти ремонтують вулиці, дороги, будують нові магазини, кафе? Виходить, що на все це гроші знаходяться, а діти мусять бути голодні?
Боляче дивитися, коли наші підопічні заздрять тим, у кого є батьки. Дитина, в якої попереду все життя, намагається самостійно виживати. Виживати в тому віці, коли їй потрібно поки що просто жити.
Світлана КАЧАН та ще 12 підписів.
Чернігів.
