Єнакієвський металургійний завод за людськими мірками давно вже довгожитель. Наприкінці листопада підприємство відзначатиме 105-річчя. Заводчани готують не лише пишні тиради та привітання з нагоди. До цієї дати приурочено подію, значущу для виробничого циклу, — пуск машини безперервного лиття заготовок, а отже, перехід на безперервне розливання сталі і одержання литої заготовки.
Свято з іскрами замість феєрверка
У вересні на заводі відбулося ще одне технологічне свято — в конвертерному цеху ЄМЗ успішно пройшла випробування установка позапічної обробки сталі. Удвічі приємно з огляду на те, що сучасну технологічну лінію спроектовано і виготовлено в Україні — фахівцями Новокраматорського машинобудівного заводу. Досі металурги купували подібне обладнання за кордоном.
На урочистий пуск машини зібралися ті, хто брав участь у цій справі. Великому кораблю — велике й плавання. Зважаючи на важливість події, першу обробку сталі в новій установці провели відповідно до ритуалу, що традиційно передує спусканню на воду нових кораблів: об кришку ковша з рідким металом розбили пляшку шампанського. Обробка в печі-ковші першої плавки за повним технологічним циклом у робочому режимі тривала 55 хвилин. Проблем не було. Установка почала виконувати своє призначення. Заступник генерального директора з капітального будівництва СП «Метален» (саме це підприємство реалізувало інвестиційний проект з реконструкції сталеплавильного виробництва на ЄМЗ) Геннадій Школьніков не приховував своєї радості: «Система конвертор — установка «піч-ківш» — машина безперервного лиття заготовок — це цілком нова технологія на заводі, яка дасть змогу значно, в 8—10 разів, скоротити технологічний процес випуску сортової заготовки, одержати якісну, конкурентоспроможну продукцію, а також розширити сортамент вироблюваних марок сталі».
Цього дня говорили багато. Про те, що впровадження нової технології значно знижує енерговитрати і споживання газу, і про те, що при цьому зменшується собівартість прокату і поліпшується його якість. Усе це вкрай немаловажно, коли загострилася конкуренція на світовому ринку металопродукції. Адже ринок сталі увійшов у стадію перевиробництва. І в багатьох країнах світу замислюються скоріше про те, які саме потужності їм виводити, а не про те, чи варто вкладати кошти в нові. Тож якщо українська металургія не витримає конкуренції на світовому ринку — міжнародна металургійна спільнота тільки зітхне з полегшенням.
Удалий експеримент кращий за поганого інвестора
Лише кілька років тому все наближалося до кінця. Ідея залучення іноземних інвестицій до галузі досить примарна. Та й вітчизняні фінансові олігархи йдуть сюди неохоче. Металургія відома своєю капіталоємністю, реконструкція вітчизняних потужностей потребує колосальних коштів, а швидких грошей ждати не доводиться. Щоб якось підтримати галузь на плаву, два з половиною роки тому держава пішла на експеримент у гірничо-металургійному комплексі. Згідно з новими правилами гри податок на прибуток було обмежено п’ятнадцятьма відсотками. Кошти, що «вивільнилися» у такий спосіб, — не менш як 75 відсотків — мають спрямовувати на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів, реструктуризацію або виведення неефективних виробничих потужностей, а також проведення енергоощадних заходів. Ці гроші виключають із валового прибутку підприємств і акумулюють на спеціальному рахунку в Державному казначействі.
А втім, галузь, як і раніше, страждає на дві хвороби: застарілим обладнанням і високими витратами, насамперед енерговитратністю виробництва. Не вилікувавши їх, вітчизняні металурги, після пожорсткішання конкуренції на світовому ринку, що супроводжується неминучим підвищенням цін на енергоносії всередині країни, ризикують швидко «загнутися».
Справи уже минулих днів
За часів загальносоюзної кооперації, держпостачівських та держпланівських методів управління розподілами замовлень, поставками та відвантаженнями, підприємство було орієнтовано на виробництво металовиробів для будівництва — арматура, швелер, двотавр. Поняття ринкова конкуренція тоді було не просто чуже для виробництва, а й вважалося ідеологічним пережитком капіталізму. Велося потужне промислове та житлове будівництво, і все, що вироблялося, використовувалося.
З розпадом Союзу різко впали обсяги, насамперед промислового будівництва. Єнакієвський металургійний, як і колись, продовжував виробляти продукцію. Але пропоновані вироби збуту всередині країни вже не мали. А на зовнішньому ринку підприємство, яке пропонувало заготовку (саме цей напівпродукт можна прилаштувати за кордоном), зустрілося з надто жорсткою конкуренцією. Чимало метзаводів Східної Європи на той час, обновивши виробничі потужності, вже засвоїли сучасніші технології. Єнакіївські металурги працювали на обладнанні, яке 30—40 років не реконструювалося. За словами генерального директора ЄМЗ Леоніда Литвинова, фактично завод пережив кризу — в середині 90-х років випуск основної продукції скоротився на 60—70 відсотків. Деякі цехи практично простоювали, а підприємство загалом працювало, зазнаючи збитків.
Капіталізм з людським обличчям
Бажання держави стимулювати реформування галузі за допомогою законодавчих механізмів дуже схвальне. Тільки вивільнених за рахунок пільг згідно з експериментом коштів, зазначають фахівці, більшості підприємств вистачає хіба що на підтримання платіжного балансу і бодай мінімального рівня рентабельності. Питання в тому — на які гроші здійснювати модернізацію. В усякому разі без значних додаткових капіталовкладень не обійтися. Схоже, ЄМЗ, де працюють більш як 12 тисяч осіб, з акціонуванням пощастило. Основний пакет акцій заводу ще 1996 року придбало Донецьке акціонерне науково-комерційне товариство «ДАНКО», фактично взявши на себе функції організатора всієї діяльності підприємства.
— Не можна будувати бізнес на кістках тих, хто цей бізнес і робить, — розповідає про політику підприємства президент «ДАНКО» Сергій Момот. — Завжди слід ураховувати, що сталь варять живі люди. Проводимо реконструкцію, відповідно робимо бізнес на ЄМЗ, насамперед з допомогою тих, хто там працює і живе. Прагнемо, щоб взаємовідносини грунтувалися на спільних інтересах. Пишаємося, що немає заборгованості ані із заробітної плати, ані з вислуги років: давним-давно все погашено.
Треба сказати, що заробітна плата останніми роками на підприємстві зросла поки що тільки на сім відсотків. Сергій Момот пояснює ситуацію значними капіталовкладеннями: «Просто на очах модернізується конвертерний цех і там відбуваються зміни, які безплатно відбуватися не можуть».
Розмовляємо з президентом «ДАНКО» про економічний бік справи.
— Експеримент, у тому вигляді, в якому він діяв у 1999—2001 роках, потрібний і ми хотіли б його продовження. Він дав Єнакієвському металургійному тимчасовий податковий перепочинок. А те, що завод одержав у результаті «канікул», слугувало й самій державі у вигляді ЄМЗ, що розвивається. Можливо, для когось або десь експеримент створив умови для зловживань: тривіального ухиляння від податків, одностороннього обкрадання бюджету держави з метою приватної вигоди — з цим необхідно боротися. Для ЄМЗ важливий прибуток. На підприємстві розроблено десятирічну програму технічного переозброєння: туди пропоновано спрямовувати зароблені гроші, а не на придбання колгоспів і аеропортів — це не наша сфера інтересів. Звісно, експеримент має бути жорсткий і прозорий, щоб кожен громадянин бачив, куди йдуть неодержані бюджетом гроші: на збагачення групи осіб або працюють на піднесення економіки.
Про податки та залізні дороги
— За нинішніх часів багато хто прагне зробити навпаки: в будь-який спосіб «закаламутити» свій бізнес, щоб приховати доходи... — підтримую розмову.
— Ухиляння від податків — ілюзія заробляння грошей. Сьогодні не заплатив податки, а завтра тебе вдарило: розбився літак, загинули люди, на невідремонтованому мосту впав автобус, або дитина не може нормально навчатися в школі — освітній рівень педагогів не витримує критики, або з’явилися болячки, про які забули...
Погляд «податки і ти: заплатив — не заплатив» —примітивний. Користолюбство бумерангом б’є будь-яку людину. Бізнес — не ексклюзивний. Літаками літаємо, автобусами-машинами їздимо, дороги, лікарні, санаторії — використовуємо. Це суб’єктивне поняття, що люди з бізнесу відпочивають тільки в Монте-Карло або літають на приватних літаках. Такого немає. Хіба що на всю країну п’ять—десять осіб...
Світ взаємопов’язаний. Не можемо зробити соціалізм або капіталізм, приміром, в окремо взятому районі Києва — він і життєво, і комунікаційно, і психологічно, і ментально пов’язаний з усіма іншими.
Реконструюючи завод, зрозуміли: докорінні зміни економічних показників підприємства неможливі без загального розвитку економіки країни. Одні постачають електроенергію, а в мережі падає частота, другі відвантажують вугілля і кокс, треті роблять перевезення, від яких залежать багатомільйонні експортні контракти, а в них не все гаразд з тепловозами, рейками...
Раніше, коли в галузі було одне-два приватизовані підприємства і відповідно психологія роботи одних входила у цілковите протиріччя з інтересами інших, було страшно. Приходили з реальними пропозиціями про співпрацю, кооперацію, взаємодопомогу, взаємну вигоду, а у відповідь чули: «А навіщо нам це треба? Підприємство не моє... Гори воно синім полум’ям».
Приватизація розвивається — це радує. Приходять власники, починають рахувати і дивитися по-іншому.
Два ринки — одна якість
— Те, що відбувається нині на ЄМЗ, називають мало не революцією в металургії...
— Аналогів упроваджуваної на ЄМЗ технології безперервного лиття заготовок дуже багато. На Заході давним-давно пройшли цю стадію розвитку — на безлічі підприємств модернізовано сталеплавильне виробництво. Технологія — сучасна, прогресивна, але в нашій країні великомасштабного розвитку не одержала. У кожного керівника металургійного підприємства своє пояснення: руки не дійшли, брак грошей, душать податки, немає кредитної лінії...
Взагалі, це — ненормально, коли продукцію підприємства спрямовують тільки на зовнішній ринок. Тож, працюючи над реконструкцією, ми враховували всі чинники, які впливають на експортну конкуретоспроможність. Плануємо виходити на зовнішній ринок з новими марками сталі, новою високотехнологічно виробленою продукцією. І я впевнений, що це, якщо не принесе відчутний прибуток сьогодні, то, принаймні, не дасть померти цьому заводові в майбутньому. Хоча підприємство має завойовувати внутрішній ринок. Нині це проблематично, бо будівельне виробництво в Україні тільки-но відновлюється, а ринок СНД лише освоюється. Три-чотири роки тому частку внутрішнього ринку було зведено нанівець. Для нас внутрішній ринок аж ніяк не гірший за зовнішній. І я вважаю, що всередині країни продукція має продаватися не гіршої якості, ніж та, що іде на експорт. Ми хотіли б, аби на внутрішній і зовнішній ринки продукція ЄМЗ надходила однаково високої якості, асортименту, норм і стандартів, щоб був пристойний баланс. Поки що в нас не сформовано мережу збуту в Україні. Для цього мають існувати і металобази, спеціалізовані компанії та різноманітні будівельні замовники.
— Але якою мірою виправдався інвестиційний ризик?
— З точки зору економічних категорій, казати ще рано. Безперечно, займатися цим на ЄМЗ варто було. Підприємству більш як 100 років, і тому докорінні зміни технологічного виробництва були обов’язкові. Друге. Ми цією реконструкцією хотіли змінити мислення людей у бік прогресу, руху вперед. Очікуємо, що, внаслідок запуску нового обладнання, зміниться не тільки технологія виробництва, а й стосунки всередині колективу. Ми хочемо бачити ЄМЗ сучасним прогресивним підприємством у своїй галузі. А оскільки металургія в нашій країні надто витратна галузь, був певний ризик, коли ми на це йшли. Але сукупність людського чинника і технологічних рішень (ми цілком упевнені) дасть позитивний ефект.
Взагалі без серйозних вкладень на тривалий термін неможливо одержати серйозних результатів. А саме на такі ми і розраховуємо. Але, як я вже казав, ми плануємо створити передове підприємство у галузі. Бізнес тільки тоді стабільний, коли він має людську спрямованість, тому це важлива частина наших планів.
