Фільми про зоряні війни та фільми жахів непоправно травмують психіку дітей. Це аксіома. Та й дорослі іноді прокидаються серед ночі у холодному поту, коли приверзеться, що з вух чи інших частин тіла виповзають огидні потвори.
А от так звані торгові війни діточкам не сняться. Це прерогатива виключно дорослих.
Непорозуміння, які останнім часом раз у раз трапляються у стосунках між Україною і Росією, мій сусід-максималіст Петро (фанатичний прихильник товарів лише вітчизняного виробництва — починаючи із сала і закінчуючи ракетами «Південмашу») називає не інакше, як торговою війною. Що має на увазі? Насамперед кроки Росії, котрі не сприяють поставкам продукції українських металургів північному сусідові. І відповідь України, яка для захисту власного виробництва та власного авторинку запровадила з 30 липня по 8 грудня 2002 року спеціальне мито на деякі нові легкові автомобілі російського виробництва у розмірі 31,7% від вартості.
Петро схвально оцінив це рішення Міжвідомчої комісїї з міжнародної торгівлі. Бо чого ж варта держава, яка не вміє себе захистити?! Більше того, напарник Петра по роботі на одному з машинобудівних підприємств підрахував: якщо до липня цього року нові російські машини займали на авторинку 50% загального обсягу, то в серпні цей сегмент став менший — 47 відсотків. За 8 місяців нинішнього року автомобілів вітчизняного виробництва реалізовано на 30% більше, ніж за минулий рік. Цього вдалося досягти, звичайно, і завдяки тому, що «чорний» бізнес іномарок значно втратив свої позиції на нашому авторинку, бо парламент попереднього скликання прийняв низку вагомих законодавчих актів. На підприємствах-суміжниках запорізького автогіганта з’явилися сотні додаткових робочих місць. Намітилася тенденція відродження вітчизняного автомобілебудування, радів патріот Петро.
А у вихідні зустрів його страшенно засмученим. Увесь якийсь сірий і схвильований. На моє стурбоване запитання, чи не захворів бува, лише махнув рукою і промимрив: «А-а, на війні, як на війні»...
Пригостивши сусіда вітчизняним сорокаградусним напоєм, я все-таки розколов його на відвертість.
— Уявляєш, якось перед сном в урядовій газеті ще раз прочитав про рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі № СП-46/2002152-49 від 12.07.02, яке базувалося на Законі України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну». На передостанньому абзаці читання заснув. І приснився мені страшний сон, як дехто намагався підірвати цей мур, знайти лазівки.
Приснилося, що начебто якийсь громадянин із Закарпаття Хавка направив позов до місцевого суду, щоб визнати незаконними дії закарпатських митників, які стоять на сторожі закону про рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі і правлять мита 31,7% від вартості авто. І що ж? Місцевий районний суд задовольнив позов Хавки і зобов’язав Закарпатську митницю здійснювати пропуск на митну територію України та митне оформлення автомобілів без справляння спеціального мита. Мало того, всі автомобілі, які надходитимуть на адресу Хавки, будуть завезені без мита. Проснувся я від гуркоту ешелонів із легковими автомобілями для Хавки. Встиг нарахувати 77, аж дружина розбудила, бо вже голосно кричав: «Рятуйте державу!» Це ж доки наcтане 8 грудня 2002 року, в цю митну дірку, яку пробив районний суд своїм вердиктом, в Україну без сплати спеціального мита спритні ділки на адресу Хавки завезуть силу-силенну авто і нагріють руки. А чим Хавка кращий за мене?! Адже рішення районного суду поширюється тільки на нього. За які такі заслуги?.. Чому правову оцінку діям районного суду не дає вища судова інстанція? Хіба це не пряме демпінгування?.. Хто стоїть за громадянином Хавкою та його цивільним позовом?..
Щоб заспокоїти сусіда, налив йому ще чарчину. І прикусив язик, бо хотів розповісти Петрові й те, що Росія має намір запровадити 35% мита на імпортні підшипники, відтак там уже не побачать і луцьких підшипників. Таке рішення лобіюють нові власники російських підшипникових заводів. Мабуть, бояться відкритої здорової конкуренції. Нехай Петро ліпше про це не знає, бо йому знову присниться страшний сон.
