Уже через три години після сенсаційної заяви прес-служби Кабінету Міністрів стосовно нагальної потреби зміцнити керівництво Нацбанку його голова Володимир Стельмах зібрав журналістів. Усі розуміли: якщо Президент внесе подання, запропоноване Прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом, до Верховної Ради, то ймовірно, що народні депутати проголосують за відставку головного банкіра країни. Проте він зібрав журналістів не для того, щоб виправдовуватися.
Про головне сказав одразу: у банках лежать чужі гроші — наших батьків і майбутніх дітей. Тож, висловлюючи недовір’я керівництву Нацбанку, який здійснює наглядові функції за цими грішми, уряд ставить під сумнів ефективність банківської системи як такої. Але всі звинувачення — то фальш.
Володимир Стельмах цитував по пунктах текст звинувачень, а журналісти, все розуміючи, усміхалися. Урядовий пасаж про низьку спроможність НБУ здійснювати кредитну політику, що сприяла б економічному розвитку, прозвучав як надмірне перебільшення, бо стабільність українських грошей вже є показником ефективності. Тим часом Володимир Стельмах нагадує: лише впродовж вересня—жовтня комерційні банки видали 1,9 мільярда гривень кредитів. Водночас за десять місяців цього року ставки за ними знизилися на 30 відсотків.
Зовні банкір нібито здивований, що цифри з прес-релізу не відповідають дійсності та часовим вимірам. Обсяги кредитних вкладень у промисловість занижено на 7, у будівництво — на 23 відсотки тощо. До того ж ніхто краще за нього не знає, що на сьогодні комерційні банки видали 9,3 мільярда гривень кредитів, що більш як на мільярд більше їхнього балансового (найвразливішого до ризиків) капіталу. Та, схоже, у душі Володимира Стельмаха — ніякого сум’яття, бо раптом зізнається: «Я добре розуміюся на усілякого роду палацних інтригах...»
Більш спантеличений вигляд мають гості Нацбанку — з того самого прес-релізу випливає, що ініціатива довгострокового кредитування належала Кабінету Міністрів. Володимир Стельмах незворушно підтверджує факт плагіату і нагадує те, що давно відомо. За пропозиціями Нацбанку, а не уряду, відбувається рефінансування проекту розвитку авіації через Промінвестбанк на Харківщині (на 120 мільйонів гривень), кредитуються підприємства, які мають поточну заборгованість перед бюджетом (на 700 мільйонів гривень) та ін. Згадка банкіра про рефінансування цінних паперів державних підприємств підштовхує присутніх до запитань руба: «Чи не пов’язуєте ви урядову обструкцію з багатомільярдними бюджетними недоїмками?», «Чи не в тім причина необ’єктивних звинувачень, що ви відмовилися від прямої грошової емісії?». Володимир Стельмах не виключає першого і рішуче заперечує друге: до прямої емісії коштів, яка веде в інфляцію, Нацбанк не вдавався з 1999 року. Проте Нацбанк емітує платіжні засоби щодня через міжбанківський валютний ринок — і це, до речі, ущент руйнує ще одне звинувачення на його адресу: буцімто в його арсеналі недостатньо ефективних технологій для здійснення грошово-кредитної політики. За два останні роки його установа викупила на міжбанківському ринку понад 3,5 мільярда доларів, емітувавши в обіг відповідно майже 20 мільярдів гривень, а ціни на товарних ринках не зростали, бо під гроші завжди на ринку з’являвся товар.
Грошову масу, яка виникала в обігу внаслідок податкових пільг, як у випадку з експериментом у чорній металургії, блокували у державному резерві. За наших специфічних умов це дуже непросто: пільги ми роздаємо наліво й направо, а кожна гривня грошової маси дає 4—5 гривень національного продукту. Таку технологію Нацбанку західні експерти називають ювелірною роботою. То чому урядові експерти на це не зважають? Може, через те, що багатомісячне зниження цін не вписувалося в їхні плани, бо не бачать неемісійних джерел боротьби з бюджетними недоїмками, багатомільярдними борговими проблемами підприємств. Але ж дефляція так добре посприяла зростанню реальних доходів населення, про що свідчать його депозити в комерційних банках! Та й, зрештою, головний банкір країни Володимир Стельмах каже те саме, що й Прем’єр-міністр Анатолій Кінах: негативний фінансовий результат — це тоді, коли відбувається зниження життєвого рівня народу — пенсій, заробітних плат, соціальної допомоги малозахищеним.
Стосовно звинувачень у недооцінці зовнішніх запозичень Володимир Стельмах ще категоричніший. Внутрішні запозичення дешевші за зовнішні й головне — вони є нашим власним надбанням, навіть відсотки, за якими доведеться розплачуватися. А десятивідсоткові позички, що їх обіцяють західні кредитори, — локшина на вуха. Коли справа дійде до розрахунків за основним боргом, відсотки вже будуть зовсім інші. До того ж, на його думку, політики управління державним боргом нині в країні просто немає, бо одним кредиторам надають державні гарантії, іншим — ні.
Слухаючи Володимира Стельмаха, згадав, як непристойно знизили нещодавно кредитний рейтинг України за кордоном. Але й за це питати не з нього, а з уряду, зокрема — з Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. За рівнем концентрації банківського капіталу Україна випереджає майже всі країни СНД, а наша банківська система (тут він правий) здійснила структурну реформу не для галочки. Випередивши при цьому всі галузі народного господарства. І він таки має неабиякі підстави стверджувати, що мотивація уряду принижує його професійну гідність.
