За підрахунками Нацбанку, навіть якщо валовий внутрішній продукт наступного року зросте на чотири відсотки, все одно зовнішній борг збільшиться на 194 мільйони доларів.
Може, банкіри здіймають бурю у склянці води? Адже економіка держави показує прирости від 2000 року, а це відкриває перед нами добрі перспективи для погашення зовнішнього боргу і скорочення поточної бюджетної заборгованості. Перспективи були, ніхто не заперечує. Однак ми ними не вповні скористалися. Авжеж, позбулися заборгованості перед пенсіонерами. У 2001 році чимало віддали з того, що завинили в заробітній платі та соціальних виплатах. Однак навіть переломного 2000 року розквиталися з кредиторами лише на 900 мільйонів — більшого не дозволила економіка. Починаючи з 1997 року Україна позичала і на приватних фінансових ринках, і в міжнародних фінансових організацій, але покривати свої борги можливості не знайшла. За цих умов уряд обирав лише два шляхи — нарощування боргів та їхня реструктуризація. Перший відтягував час до розрахунків з кредиторами, другий — влітав у копієчку, бо будь-яка реструктуризація веде до подорожчання запозичень. На це покладаємося і нині. Як вважають у Нацбанку, прийдешні запозичення становитимуть половину погашених раніше боргів. Як наслідок, лише процентні видатки держбюджету на обслуговування зовнішнього боргу наступного року становитимуть 12 мільярдів гривень.
Не треба бути фінансистом, щоб зрозуміти: Державний бюджет, адекватний борговим зобов’язанням, не з’явиться навіть після третього читання його проекту. То що пропонує уряд? Знову пролонгувати зовнішні борги, автоматично піднявши їх вартість? Інакше кажучи, починати споруджувати фінансову піраміду, технологію якої добре знають усі: погашення старих боргів за рахунок нових. Це тоді, як зовнішній дефолт (неплатоспроможність) обіцяє непоправні наслідки.
Надмірні зовнішні запозичення провокують відтік капіталу. Процентні виплати від урядових цінних паперів лишаються кредиторам у вигляді прибутку. Адже повернення портфельних інвестицій і торік, і нинішнього року не перекривається трансфертами в Україну. Ще одне. Сотні українських чиновників перетворюються на підручних фінансових магнатів Заходу, яких вони пафосно називають фінансовими донорами. Вони перші лобіюють зростання ліміту зовнішніх запозичень на 2003 рік серед народних депутатів. Казатимуть, буцімто масштабного рефінансування боргів неможливо уникнути в період згасання бізнес-циклу. Це — дурість: «ще не вмерла...»
Україна нині перебуває у фазі помітного економічного зростання. А за таких умов розумніше гасити борги коштом бюджетних доходів.
