І доки ринкова економіка у нас гратиме на руку тільки торговельнику, а не виробнику?
На початку минулого тижня мас-медіа облетіла звістка про те, що російська компанія «Мобільні Телесистеми» (МТС) стала господарем першого і, мабуть, «найпродвинутішого» оператора вітчизняного мобільного телефонного зв’язку UMS (Український мобільний зв’язок), заплативши за 57,7 відсотка її акцій 194 мільйони доларів США.
Взагалі, більш як мільйону абонентів UMS від цієї угоди ні холодно, ні жарко. Річ у тім, що з першого дня свого існування компанія функціонувала як спільне підприємство, в якому головну роль відігравали зарубіжні фірми. Саме вони принесли в Україну сучасні технології так званого стільникового телефонного зв’язку. І ось тепер власниками компанії стали росіяни: в найближчі три роки, як заявив президент МТС Михайло Смирнов, його фірма викупить і решту 42,3 відсотка акцій.
За ідеєю стільниковий радіозв’язок — єдино можливий метод телефонізації наших сіл, особливо віддалених. Ні дроту, ні тим паче кабелю на них не настачиш. Але ось ціна... Сьогодні за право користуватися мобільними телефонами українці платять майже вдвічі більше, ніж європейці. Щоправда, Михайло Смирнов обіцяє, що найближчим часом UMS значно знизить тарифи. Ось тільки чи стануть вони від цього по кишені українським селянам — навряд. Адже незважаючи на те, що в останні два роки вони одержали високі врожаї, реальні прибутки сільгоспвиробників знизилися майже на мільярд гривень.
Не рятує наше село від подальшого злидарства і те, що наша країна стає одним з найбільших експортерів зернових на світовому ринку. В середині минулого тижня інформагентства передали повідомлення про те, що Бразилія, куди ми плануємо продати 1,5 мільйона тонн зернових, зняла свої претензії щодо нібито знайденого в українському зерні грибку. І навантажені судна вийшли з наших портів в Атлантику.
Цікава деталь. Як тільки поширилася чутка про бразильську заборону на українське зерно, оптові ціни на нього для імпортерів перестали рости, зупинившись десь на позначці в 600 гривень за тонну продовольчої пшениці.
За такого котирування наші аграрії тільки потилиці чухають. Адже в розпал жнив вони, щоб розрахуватися з кредитами за пальне та міндобрива, були змушені продавати хліб оптовикам за ціною вдвічі меншою. Отож, від того, що нинішнього року із майже 40 мільйонів тонн зібраного врожаю зернових 12 мільйонів піде за кордон, нашому селянину не перепаде жодного цента.
І доки ринкова економіка у нас гратиме на руку тільки торговельнику, а не виробнику? Невже так важко законодавчо обмежити норму прибутку для спекулятивного капіталу? Насамперед для оптовиків та експортерів сільгосппродукції, якщо ми справді хочемо, щоб наше село остаточно не зігнулося? З метою, не побоюся цього слова, перерозподілу частини експортної виручки на користь конкретного землероба? Адже селянину або фермеру із заштатної Хацапетівки самостійно до експорту тих зернових ніколи не дістатися...
Зручний, погодьтеся, для окремих осіб аргумент —ринкова стихія. Ось тільки в усіх розвинених країнах від цієї стихії держава захищає своїх співгромадян, як може. Всіма доступними їй, державі, методами. Тільки не в нас. Минулого тижня одна із столичних газет повідомила, що, завдяки ринковій стихії, фірма «Автолайн» придбала 25 процентів (а це — майже 35 тисяч акцій!) київського ЗАТ «Каштан». По 60 гривень за штуку, за номіналу 5 гривень.
Цікаво, за що? Адже якщо вірити офіційній статзвітності, то на 01.01.2002 року нерозподілений прибуток (непокриті збитки) «Автолайну» становили 300 гривень. Прибуток (виручка) фірми від реалізації продукції і послуг за десять місяців — 25,2 тисячі гривень. Чистий прибуток — 800 гривень. Але ж за законом купувати будь-які акції можна тільки за рахунок чистого прибутку!
Але це так, до слова. «Автолайн» входить до так званої корпорації «Текстиль України». Ох уже ці наші корпорації! Середня заробітна плата по трьох швейних фабриках, котрі теж входять до корпорації («Веретино», «Стрічкоткацька» та імені Шевченка), становлять 294 гривні. На «Каштані» — 570. Отож чи виграють робітники київської фабрики від того, що в них з’явився новий крутий власник — велике запитання.
Але те, що ми, покупці, втратимо — це вже факт. Адже «Каштан», мабуть, єдиний в Україні виробник високоякісних і доступних за ціною (від 23 до 47 гривень) чоловічих сорочок. Імпортні навіть на речових ринках коштують від 100 гривень і більше. Тим часом новий співвласник «Каштана» в особі заступника директора корпорації «Текстиль України» В’ячеслава Куліша привселюдно заявив, що фабрика перейде в основному на пошиття формених сорочок для армії, флоту, міліції і тощо. Ну а як наші силові відомства розплачуються зі своїми постачальниками — давно відомо. Точно так, як і фінансуються — щонайбільше 50 відсотків від потреби.
