«Мені щастить», — жартує Олександр Чалий, коли успіх Бериславського машзаводу безпосередньо пов’язують з іменем його керівника.
Він не робив кар’єру, як то кажуть, від верстата до директорського крісла. Вже досвідченим фахівцем прийшов на посаду заступника. Тож коли торік попередник, Віктор Шпитальний, очолив районний олімп, «гетьманську булаву» успадкував його зам.
А фанатів своєї справи на Бериславському машинобудівному вистачало завжди — понад столітню історію має за плечима підприємство. У 1996-му, коли наводили «марафет» до ювілею, наштовхнулися на чавунну стійку від заводських воріт. А на ній напис: «1905 год. Завод Айзенштока». Встановили знахідку як почесну реліквію. Від цього місця тепер починаються екскурсії для місцевих школярів.
З часів Союзу завод є спеціалізованим конструктором і виробником начіпного обладнання для суднових та тепловозних дизельних двигунів, не втративши свого головного партнера-замовника — Коломенський тепловозобудівний завод, що в Московській області. Тяжкі перебудовні часи далися взнаки. Але, на щастя бериславців, у Коломні вичерпалися старі складські «заначки», накопичені ще за радянської влади, і тепловозобудівники оголосили тендер для суміжників. Виграли його бериславські машинобудівники. Пішли на завод замовлення. Збережений конструкторський колектив модернізував продукцію відповідно до вимог часу. До речі, про кадри на заводі дбали, навіть за найскрутніших часів не шкодуючи коштів для навчання.
Нині ВАТ «Бериславський машзавод» — один з основних годувальників району. Навіть за умов, що потужності завантажені лише на третину, цьогоріч випустили продукції майже на 4 мільйони гривень. Наступного року планують довести обсяги до 10 млн. «Тягнуть» заводчани й потужну соцсферу: дитсадок, базу відпочинку, гуртожитки, житлові будинки, міський стадіон. Тож лукавить директор, коли каже, що «все робить колектив, а я ні при чому» — саме з його приходом торік уперше вийшли з прибутком. Невеличкий, усього три тисячі гривень, але ж успіх!
— У кожній справі має бути фанат, готовий пожертвувати будь-чим заради діла. Такому хоч і зарплату не плати, він ходитиме на роботу, — каже головний інженер заводу Анатолій Данфорт, котрий прийшов на це підприємство зі шкільної парти. Починав фрезерувальником, згодом навчався в Одеському політехнічному. За всі 44 роки — один запис у трудовій книжці. На заводі працювали і матуся Анатолія Семеновича, і сестра, і дядько. Пишатися династіями завод має підстави: Шагуни, Чуйки, Даниленки, Скорі...
— Звичайно, випадає витрачати багато зусиль на вирішення проблем, начебто не пов’язаних безпосередньо з виробництвом, — зазначає Олександр Петрович. — Ось переходимо на ощадливе теплозабезпечення — підключилися до газової «гілки» і найперше дали тепло в заводський профілакторій. Багато проблем виникає з доставкою продукції за кордон — російські митники вимагають документи навіть на екологічні умови, в яких росло дерево, використане для упаковки продукції. Тож, аби не відволікатися, доведеться згодом будувати стосунки з перевізником на договірній основі — нехай бере на себе всі митні клопоти.
На щастя, закордонний замовник споживає істотну частину продукції. На жаль, лише десята частина знаходить попит на батьківщині. Аби не стати заручником і залежним від одного партнера, заводчани наполегливо шукають спільників серед співвітчизників. Сподіваються на збільшення замовлень від харків’ян, луганців, дніпропетровців.
Зернокормоподрібнювачі, радіатори водяного опалення, електроконвектори, побутові обігрівачі та ще дачні пічки підприємства мають неабиякий попит у населення.
А вагомий конструкторський потенціал невгамовно сушить голову в пошуках. Торік зійшов зі «стапелів» новий виріб — міні-моторолер. Ім’я йому обирали за конкурсом. Понад 100 пропозицій надійшло! Та зрештою зупинилися на «Бериславці» — за «географічною» ознакою. П’ять блискучих новеньких машин осідлали заводчани і вдарили мотопробігом аж до Севастополя. Кілька разів могли продати й перепродати дорогою своїх «коней» — охочі наздоганяли й переслідували, постійно торгуючись з «вершниками». Через тиждень усі п’ять машин успішно фінішували біля заводської прохідної. Сподіваються бериславці на державну програму, адже потреба в мобільному міні-транспорті невичерпна. Ємність вітчизняного моторинку становить 150 тисяч штук мопедів, переважно італійського та японського походження. Тим часом власна машина значно привабливіша і втричі дешевша.
На олтарі заводських винахідників — сонячні теплостанції. Адже за природною енергією сонця — майбутнє. Зокрема, геліосистеми, розроблені бериславцями, придатні для використання на півдні, приміром, у літніх оздоровницях. Їх уже випробовують у курортному селищі Залізний Порт, де завдяки спеціально сконструйованим батареям пансіонати забезпечені гарячою водою.
Херсон — Берислав.
