У селі Одаї не всі мешканці знають, де розташований фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП). Принаймні місцеві дівчата достеменно вказати так і не змогли, тому порадили: «Запитайте когось із пенсіонерів, вони туди, напевне, ходять».
Літня жінка справді була «в курсі»: «Он там, за селом, тваринницька ферма, будиночок за нею — ото і є наш ФАП». Трохи здивувало таке далеке від більшої частини осель Одаїв розташування єдиного тут медзакладу, покликаного надавати невідкладну швидку допомогу на селі.
Як зателефонувати сільскому Айболітові?
Піднімаючись до приміщення ФАПу геть зруйнованими східцями ганку й боляче підвернувши ногу, засумнівався, що таку допомогу тут можна налагодити...
...Одаївському ФАПу довгенько не щастило на працівників: то їх тут зовсім не було, то не затримувалися довго. Близько року тому завідувачкою стала Ольга Сіміон. Теж, як і попередні медики, не тутешня. Відразу вона була налаштована на те, аби не просто затриматися тут надовго, а й серйозно зайнятися, через роз’яснювально-профілактичну роботу, запобіганням захворювань селян, вчасно приходити їм на допомогу. Але як це зробити, якщо у приміщенні ФАПу відсутні елементарні умови для праці. У будівлі протікає, мов сито, дах, ще більше зруйнувалися східці й ганок, у вікнах розбите скло. Стіни добре було б побілити, двері й віконні рами пофарбувати, електроосвітлення відновити. А ще б телефонізувати ФАП, аби можна було зв’язатися з Центральною райлікарнею, з аптекою...
Уже холоднішає, а ні дров, ні вугілля немає. Невже знову мерзнути разом із пацієнтами? Чи проситися вести прийом хворих удома в когось із сільчан?
Завідувачка написала «челобитну» Ширяївському селищному голові (за адміністративно-територіальним устроєм Одаї «приписані» до райцентру). Просила виділити хоча б якісь кошти на ремонт будинку, на придбання туди найпотрібнішого (холодильника, дитячих вагів, медінструментів, бодай мінімального запасу ліків). Але відповіді й досі нема.
Мешканці Одаїв бояться, що молодий фельдшер не витримає — все кине.
— А як нам без ФАПу, — бідкаються люди, — ми вже знаємо. Захистіть нашу Ольгу Іванівну, допоможіть їй.
Оте «Ольга Іванівна» стосовно зовсім іще молодої дівчини вразило, запам’яталося: з повагою, виходить, ставляться в селі до своєї «швидкої допомоги».
Потроху, але стабільно
А ось у Вікторівці, що неподалік від Одаїв, до місцевого осередку медичної допомоги з повагою ставляться не лише пацієнти, а й сільрада. Сільські медики не тільки вчасно одержують належну їм зарплату (вона, щоправда, аж надто скромна — 215 і 167 гривень), а й по 400 гривень на придбання вугілля для своїх домівок та на оплату електроенергії щороку. Місцева влада торік своїм коштом відремонтувала будинок ФАПу. Тут є все потрібне медичне обладнання, холодильник, газова плита з балоном. Приміщення телефонізовано. Заздалегідь завезено вугілля й дрова на зиму. Рада щомісяця виділяє 50 гривень на поповнення запасу ліків, що видаються пацієнтам безкоштовно.
— Не замало? — запитую сільського голову й водночас медпрацівника (на період відпустки фельдшера) Олену Маценко.
— На більше поки що не спроможні. На екстрені випадки, втім, це стачить. Окрім того, ФАП має широкий набір препаратів, які тут-таки може придбати пацієнт.
— Що болить, так це відсутність транспорту, — каже Олена Маценко. — Без нього дуже важко за викликом дістатися віддалених околиць села, своєчасно, після надання першої допомоги, відвезти серйозно хворих чи травмованих до Миколаївської дільничної чи до Центральної районної лікарні. Транспорту і в сільраді немає, — побідкалася сільський голова...
А людям однаково болить...
Коментар головного лікаря Ширяївської Центральної райлікарні, голови постійної депутатської комісії райради з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства і соціального захисту населення Ольги Миколаївни ХАРКОВЕНКО:
— Загалом у нас в районі 30 ФАПів. Кожен з них у середньому за місяць обслуговує, надаючи термінову допомогу, ставлячи діагнози й призначаючи лікування, консультуючи, від 400 до 500 відвідувачів. А матеріальне становище фельдшерсько-акушерських пунктів скрізь непросте. Все залежить і від можливостей мізерних сільських бюджетів, і від ставлення до ФАПів сільських і селищних голів. Добре розуміють роль сільської «швидкої допомоги», скажімо, в Мар’янівці, Новоєлизаветівці, тій-таки Вікторівці. Та чимало, на жаль, і негативних прикладів. На території Катерино-Платонівської сільради, де головує Микола Петренко, чотири ФАПи — і всі у вкрай занедбаному стані, один навіть функціонує в хаті фельдшера.
Після прийняття Бюджетного кодексу України ФАПи потрапили неначе в подвійне підпорядкування. Тамтешні працівники проведені через відділ кадрів ЦРЛ, ми надаємо їм методичну допомогу, навчаємо їх. Наші постійні виїзні бригади фахівців різного профілю тричі на тиждень виїздять у села, де разом із працівниками ФАПів обстежують людей, надають їм медичну допомогу. Одне слово, ФАПи — то немовби наші повпреди на селі. Та, з другого боку, їх фінансове, матеріально-технічне забезпечення — за сільськими й селищними радами. Ви самі бачили, до чого призводить різне ставлення до них. Але ж людям однаково болить у всіх селах, та не на однакове медичне обслуговування вони можуть розраховувати.
Одеська область.
