Справедливість відновлено — українські партизани, підпільники і громадськість святкують День партизанської слави

Кожен із партизанів і підпільників, хто добровільно із зброєю в руках захищав свій народ, свою рідну землю від фашистських загарбників, хто пройшов найтяжчі випробування у двобої з ворогом у його тилу заслуговує на саму високу оцінку його подвигу і постійної турботи з боку держави. Низький уклін живим і полеглим творцям Великої Перемоги, які забезпечили сьогоднішнє і прийдешні покоління миром, волею і самим життям.

Вереснем грізного і неймовірно тяжкого 1941 року датується розгортання організованої партизанської боротьби на окупованій фашистами території України, а сам рух Опору зароджувався з перших днів фашистського вторгнення на нашу землю.

Вогненний рубіж смертельного двобою, що проліг від Заполяр’я до Чорного моря, не роз’єднав і не послабив захисників Вітчизни. По обидва боки фронту вони відстоювали найдорожче —рідну землю, свої оселі, своє майбутнє.

Уже наприкінці 1941 року на окупованій території України активно діяли 883 партизанські загони і з’єднання, в яких перебувало майже 80 тисяч партизанів.

На бій з фашистами до лав партизанів і підпільників йшли добровольці: чоловіки, жінки і діти, партійні і безпартійні, атеїсти і віруючі, люди різних національностей та професій.

Від окремих локальних, стихійних актів опору і помсти партизани швидко перейшли до великомасштабних організованих діл, які узгоджувалися і координувалися з командуванням частин Червоної Армії.

Історія Великої Вітчизняної війни, а також архівні відомості і матеріали свідчать, що народні месники України знищили 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, 5019 військових ешелонів, підірвали 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, вивели з ладу 820 гармат і мінометів, збили і знищили на землі 211 літаків, потопили 105 одиниць пароплавів, барж та катерів, підірвали 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, майже 2,6 тисячі об’єктів промислово-виробничого призначення, розгромили 411 ворожих гарнізонів та поліцейських станів, 56 військових штабів.

Важливе значення для розгрому загарбників мала розвідувальна діяльність партизанів і підпільників України. Український штаб партизанського руху отримав від них більш як 3625 надзвичайно важливих повідомлень, що всебічно характеризували найважливіші військові, політичні та економічні заходи окупантів, містили детальні відомості про дислокацію військ противника, їх чисельність та розташування оборонних споруд. Усі ці дані були вчасно передані Ставці Верховного Головкомандування, Генеральному штабу Червоної Армії.

Розмах, масовість та ефективність війни в тилу противника належать до тих безпрецедентних, вражаючих особливостей, якими Велика Вітчизняна війна навіки вкарбувалася у пам’яті людства.

«Історія воєн не знає жодного прикладу, коли партизанський рух відіграв би таку роль, яку він відіграв в останній світовій війні. За своїми розмірами він являє собою щось цілком нове у воєнному мистецтві». Це слова одного з гітлерівських генералів, які на практиці відчули могутність партизанських ударів.

Партизанський рух мав не лише воєнний аспект, хоча це було головним і визначальним, а й політичний. З відкриттям цього фронту без флангів і тилу, розширенням масштабів його дій у людей міцніла віра в Перемогу, яка піднімала їх на боротьбу, не дозволяла зламатися під жорстоким терором.

Війна не запитувала про національність. Українські партизанські формування вели активні бойові дії в сусідніх областях Росії та Білорусі. Майже третину їхнього складу становили росіяни і білоруси. А українців лише в білоруських загонах було близько 15 тисяч. Це яскрава грань дружби народів, гартованої в жорстоких випробуваннях. Берегти її, зміцнювати і збагачувати —  заповіт переможців фашизму своїм наступникам та нащадкам.

Немеркнучою славою вкрили себе видатні організатори і керівники партизанського руху в Україні. Це секретар нелегального ЦК КП(б) У Дем’ян Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Тимофій Строкач, легендарні партизанські командири і комісари — Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Микола Попудренко, Петро Вершигора, Семен Руднєв, Антон Одуха, Василь Яремчук, Олексій Шукаєв, Василь Бегма, Іван Бовкун, Іван Хитриченко, Юрій Збанацький, Іван Діброва, В’ячеслав Квітінський, Костянтин Попов, Андрій Грабчак, Яків Сиворонов, Дмитро Медведєв, Антон Бринський та багато, багато інших партизанських вожаків.

Під час героїчної боротьби з окупантами значних втрат зазнали партизани, підпільники, їх родини, мирні громадяни України, які надавали всебічну допомогу партизанським формуванням та підпільним організаціям. У гестапівських катівнях закатовані секретарі підпільних обкомів партії Іван Бакунін, Олекса Борканюк, Олексій Бородій, Іван Сергієнко, Микола Сташков, Григорій Шелушков, а також тисячі інших мужніх організаторів і керівників партійного і комсомольсько-молодіжного підпілля.

Із 103 тисяч підпільників України загинуло від рук фашистських катів і їх посібників 80 тисяч мужніх патріотів Батьківщини. Не повернулись до своїх сімей, до мирної праці більш як 100 тисяч партизанів. Розстріляні, повішені, спалені і закопані живими сотні тисяч громадян України, які надавали допомогу партизанам в боротьбі з окупантами. 250 населених пунктів України були спалені фашистами дотла разом з жителями за їх участь у партизанському русі.

Дуже дорогою ціною дісталася нам Перемога у Великій Вітчизняній війні. І тому прикро слухати тих, хто силою намагається вирішувати свої потреби, хто із свого чи чужого голосу паплюжить, фальсифікує нашу історію.

Свято — День партизанської слави — не скінчиться у часі, доки живі ветерани підпільно-партизанської боротьби, а далі їх діти, онуки і правнуки, наше молоде покоління зберігатимуть у своєму серці такі святі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок, пам’ять.