Якби хтось сказав, що стотисячне місто на Поділлі, у самому центрі цивілізованої Європи, живе без води і газу, без будь-якої термінової допомоги — медичної, пожежної, повірити в таке навіть за наших традиційних негараздів було б важко. Мало того, воно не має навіть власної назви.

Хоч як дивно, а воно не тільки живе заможно, а ще й стрімко розростається. Годує себе, обласний центр (дає дев’яносто відсотків від усіх місцевих податків та зборів у Хмельницькому) і помітно наповнює ще й обласний та загальнодержавний бюджети. Це місто у місті — речовий ринок площею майже 18 гектарів уздовж Львівського шосе, де нині розташувалося 20 окремих ринків. І трудиться тут майже 14 тисяч приватних підприємців. Додамо ще продавців, працівників ринків, відвідувачів — і матимемо на цьому клаптику скупчення людей, що не поступиться аншлагами Олімпійському стадіону столиці. Тільки бувають вони не кілька разів на рік, а щодня.

«Дайте пройти!», «Чого рота роззявив, посунься!» —шумить, вирує натовп. Це те, що чуєш. А бачиш —обличчя. Роздратовані, насуплені, змучені. Десь на рівні колін — другий ешелон руху. Його не бачиш, але добре відчуваєш. Величезні сумки, різного розміру тачки. Все це, намагаючись не відстати від своїх господарів, продирається, проривається крізь натовп, чіпляє дорогою прилавки і людей. Потім зчиняється чергова сварка нагорі — на рівні облич. Крик, галас, лайка...

Хмельниччани пам’ятають той час, коли ринок тільки народжувався. Хто на початку дев’яностих міг передбачити, що невеликий «товчок» почне рости, неначе на дріжджах. Тож свого часу не надали значення тому, що розташувалися продавці у низині між двома залізничними коліями, які обмежують високими насипами розбудову ринку, тому немає можливості облаштувати зручний заїзд. Через це ринок відрізаний від міста.

Десь далеко народжується непритаманний ринковому галасу звук. Спочатку ледь чутний, згодом, набираючи силу, він вплітається тривожною нотою в словесні баталії, в мелодію шлягера з найближчої кав’ярні. Цей звук поступово наближається, міцніє і, нарешті, стає зрозумілим. «Швидка?», «Міліція?», «Може, щось горить?!» — робить припущення натовп під завивання сирени.

Повірте, тоді я боявся єдиного: щоб справді щось не горіло.

Бо з усього цього багатотисячного натовпу лише кілька журналістів та працівників управління пожежної охорони області знали, куди і навіщо пробивається до ринків вулицею Геологів бойова пожежна машина. Фактично вона вже рухалася між ринками, і їй залишилося ще якихось метрів сто п’ятдесят, але...

Такої вулиці, як ця — Геологів, мабуть, немає більше на жодному з ринків України. Місцеві підприємці дали їй свою назву — «золота лінія». Вона справді золота — єдина дорога у цьому вавилоні, яка з’єднує його з містом. Справжній проспект порівняно з сотнями вузьких вуличок між рядами тисяч прилавків. Тут є навіть тротуари, які небезпідставно вважаються найприбутковішим місцем для торгівлі. Хоча офіційно гендлярство на тротуарах заборонено, але й покупці ними вже давно не ходять: від металічних контейнерів до самої проїжджої частини — прилавки. Повз них, дивом уникаючи автобусів, вантажівок, легковиків та ще й встигаючи придивитися, прицінитися, поторгуватися і посваритися, продираються покупці. Цією єдиною транспортною артерією ринку намагався «домчати» до місця умовної пожежі і червоний ЗІЛ-130.

...Минала вже тридцята хвилина відтоді, як ми почули завивання сирени. Встиг навіть пригадати десь прочитане, що трикімнатна квартира згорає хвилин за п’ятнадцять. А що вже й казати про виготовлені з легкозаймистих матеріалів тисячі кіосків і крамниць!

Більшість із них не обладнано пожежною сигналізацією, немає елементарних засобів боротьби з вогнем. Про протипожежні розриви завширшки не менше 15 метрів і мови немає — занадто серйозний прибуток дає тут кожен квадратний метр торгової площі, щоб зважати на приписи пожежників.

Хоча тут уже горіло. І не раз. На щастя, всі пожежі виникали вночі, тобто у єдину пору доби, коли на ринки можна проїхати за лічені хвилини. Це і рятувало від трагедій. Поки що. А як буде надалі?

...Поки сирена ганяла голубів над ринками, я кілька разів пробирався між машинами та автобусами, людьми, тачками, прилавками, крізь сварку та прокльони метрів на сто вперед. Шукав найменшу, бодай теоретичну, можливість прискорити рух пожежників. Але щойно двом зустрічним автомобільним потокам вдавалося зрушити з місця, з кількох стоянок у нього одразу вклинювалися «Ікаруси», іномарки, «ЛАЗи» — і знову пробки. Справу довершували два ряди легковиків, які, всупереч знаку «Зупинку заборонено», припаркувалися вздовж тротуарів. Повірте, аж зло взяло: цей автотранспорт можна було б позаганяти на стоянки — адже місця є!

Одразу пригадав спецмашину ДПС біля згаданого дорожнього знака. Під уже звичне завивання сирени, яка ніби втомилася і почала змінювати тон з вимогливого на благальний, повертаюся до виїзду з ринку. Інспектор дорожньої патрульної служби Володимир Миринович саме допомагає самоскиду з щебенем проїхати двадцять метрів до будівельної організації, яку приватні ринки оточили зусібіч.

— Місце на стоянках справді є, але не всі хочуть платити по дві гривні.

— То навіщо тоді цей знак і ви, нарешті?

— А що ми можемо? Раніше хоч номерні знаки знімали. Тепер треба написати акт, дочекатися господаря машини і разом з ним їхати до суду. Порахуйте тепер, скільки інспекторів треба, щоб виловити всіх порушників?

Я навіть не спромігся щось відповісти. Потім, щоправда, порахував легковики — п’ятдесят інспекторів навряд чи впоралися б. І де їх стільки набрати?.. Вочевидь, треба щось міняти за цієї ситуації. Наприклад, на ринок «Бартер-сервіс» заїзд транспорту у час пік заборонено. Думаю, що запровадження такого графіка на всій території помітно розвантажило б вулицю Геологів. Та й у працівників дорожньо-патрульної служби було б більше часу і можливостей для наведення порядку на «золотій лінії», бо мене, відверто кажучи, здивувала їхня реакція. Правильніше — відсутність будь-якої реакції на появу бойової пожежної машини з включеними сиреною та проблисковими маяками. Чому б не зупинити виїзд автотранспорту із стоянок або хоча б поцікавитися, що сталося? Можливо, працівників ДПС попередили про мету заходу? У будь-якому разі доводиться вірити у їхній високий рівень підготовки і вміння діяти за екстремальної ситуації.

Хоча прецеденти в історії ринку вже були. Пригадується загибель жінки з Вінниці. У цьому вавилонському стовпотворінні їй не було куди втекти від коліс машини. Ще один смертельний випадок стався через затримку карети швидкої допомоги у дорожніх заторах.

— Здається, приїхали, — з полегшенням каже командир відділення — водій Василь Дмитрієв. — Скільки часу минуло?

— Через ринок їдемо 43 хвилини. Поки завернемо на територію автошколи, буде 44. А з бази — одну годину і три хвилини.

— І це нам ще пощастило — переїзд був відкритий. Вранці колінчатий підйомник їхав сюди півтори години.

— А норматив який?

— Максимум десять хвилин...

На останніх метрах «золотої лінії» нарешті жодної машини. Щоправда, й торгівля окупувала не те що тротуари, а навіть більшу частину дороги: усе мало не під колесами. Василь Пилипович тільки хитає головою. Гадаю, йому, пожежнику з одинадцятирічним стажем, було що сказати після цього рейду і водіям, і власникам кіосків, і керівникам ринків, але... Служба є служба — нас чекав заступник начальника пожежної охорони Хмельницької області полковник Євген Данилюк.

— Уже вкотре доводиться говорити про відсутність нормальних під’їздів до речових ринків на Львівському шосе. А значить — і реальної можливості у разі пожежі стати до роботи — рятувати людей, добро. Для міліції, директорів ринків, працівників міської ради, а тим паче для покупців це — не новина. Вже давно є кілька проектів транспортних розв’язок, які вирішили б цю проблему. Обговорення її з власниками ринків свідчить, що є й бажаючі профінансувати будівельні роботи. Але організувати цю важливу справу поки що немає кому. Далі обговорення на сесіях міської ради, засіданнях різних комісій справа не рухається.

Розумію, що місцева влада передусім піклувалася про працевлаштування тисяч мешканців міста. Тож останні десять років підтримувала відкриття нових ринків. Ось і тепер готується рішення про відведення земель. На нашу думку, збільшення кількості торгових місць на обмеженій залізницею території тільки загострить проблеми речового ринку. Щодо робочих місць є альтернатива — проект будівництва нового торгового комплексу площею 50 гектарів.

Вважаю, що будь-яка благородна мета має межу, так би мовити, сприяння. Закон, службові обов’язки, відповідальність за безпеку людей вимагають призупинення роботи більшості ринків доти, доки не буде забезпечено елементарні протипожежні умови діяльності. Але навіть натяк на таке втручання викликає зустрічні погрози підприємців розпочати масові акції протесту. А це — зростання соціальної напруженості. Тож у будь-якому разі: чи почнуться мітинги, чи, не доведи Боже, станеться трагедія, — крайніми будемо ми. А останні події в Україні свідчать про те, що нехтування безпекою людей призводить до жахливих наслідків. З огляду на це влада мусить шукати розв’язання проблеми. Щоб хмельницький вавилон, борони Боже, не перетворився на армагеддон.

Хмельницький.