Полудень. На кінцевій зупинці розморений люд повільно заповнює тільки-но спорожнілий салон столичного тролейбуса. Місць у салоні вистачає всім, тож пасажири начебто задоволені. Навпроти мене розташувалася трійця чоловіків за тридцять, одягнених досить пристойно. Поруч — інтелігентна пані невловимого віку. Тролейбус неспішно рушає звичним маршрутом.
Раптом — неприємний дисонанс: словесна баталія між розв’язними здоров’ягами та миловидою кондукторкою. Мляво і без запалу «зайці» сперечаються щодо плати за проїзд, не гребуючи лайливими виразами. Ситуація щонайбанальніша.
І ось поруч лунає гнівне: «Як вам не соромно?!» Всі без винятку пасажири повертаються до моєї сусідки.
— Як ви можете матюкатися при жінках? — продовжує вона. — Найгірше ж те, що ніхто не звертає уваги, всі роблять вигляд, ніби так і треба. За часів моєї молодості вас виставили б із салону. Українцям узагалі не властиві матірні слова. Найгіршим прокляттям завжди було щось на кшталт «щоб тебе підняло та гепнуло» або «щоб тобі повилазило». А нині країна захлинається у жахливій брутальній антикультурі!
Пасажири приходили до тями. Сусідка продовжувала:
— А чи знате ви, що для українців жінка завжди стояла між чоловіком і Богом! Мій дід — селянин і козак — все життя до своєї дружини звертався не інакше, як на ім’я й по батькові. Народ деградує, а словесний бруд і терпимість до нього оточуючих — тому найперший доказ.
Кондукторка вже тричі обійшла салон тролейбуса і повернулася до нас. Вона розважила пасажирів історією своїх взаємин із чоловіком, який найліпшим аргументом у суперечці вважає кулак.
У відповідь на цей монолог моя сусідка лише знизала плечима: «Якщо вас не влаштовує таке ставлення, чому терпите? Кожен сам обирає свій шлях».
— До останнього дня людина повинна вдосконалювати себе, — звернулася Лідія Іванівна (як з’ясувалося після знайомства) до вдячної аудиторії в моїй особі. — Щодня, щогодини людина робить свідомий вибір (як біля каменя-дороговказа на роздоріжжі). Яким шляхом іти? Вищим, середнім чи скотитися на нижчий, тобто деградувати? Переважна більшість обирає «посередній». Багато хто опускається, спивається. І лише одиниці здатні працювати над собою.
За вікном несподівано виринула моя зупинка — «Шулявка». Після мене тролейбус залишала і присоромлена трійця. Один з них уже на сходах повернувся до Лідії Іванівни і... подякував.
