У нашій новій рубриці йтиметься про ходіння, ходу, поставу, їхній вплив на здоров’я, настрій і навіть характер. Цією стежкою нас поведе знавець і фанат своєї справи — заслужений тренер України зі спортивної ходьби Олександр ШИМКО.
Цінність ходіння усвідомлюють, на жаль, лише тоді, коли тимчасово не можна ходити. Або, ще страшніше, — коли людина прикута до ліжка чи інвалідного візка. Проте й інша нерухомість, точніше — малорухомість: зрада добрій і старій прогулянці. Чи не час розвантажити транспорт? Через переважно сидячий спосіб життя настає дегенерація серцевого м’язу. Крім того, встановлено, що кістякові м’язи, коли їх не тренувати, старіють вже у 30-річного.
Коментує Олександр Шимко:
— Щоденні піші прогулянки, які поступово розігрівають організм, оживляють кровообіг, з давніх-давен відомі як чудовий стимулятор розумової роботи. На довгій дорозі історії можна бачити, як кращі сини людства, не маючи умов, що є в нашого сучасника, зберігали й примножували своє творче довголіття простим і надійним способом. Наведу кілька переконливих прикладів із життя видатних особистостей.
Ж.-Ж. Руссо стверджував: «Ходіння оживлює й надихає мої думки. Перебуваючи у спокої, я майже не здатен думати, потрібно, щоб моє тіло перебувало в русі, і тоді розум також починає рухатися».
Сократ за будь-якої погоди присвячував три вранішні години швидкому ходінню. Вирушаючи на Олімпійські ігри з Афін, він долав більш аніж 350 км.
А ось як, за свідченням очевидців, Пушкін писав вірші: «Інколи, перериваючи писання, брався ходити то стрімко швидко, міцно стискаючи кисті рук і викидаючи їх далеко перед собою, то дуже повільно».
У Горького бували дні, коли він перебував за письмовим столом по 10—12 годин. Але ніколи не забував робити паузу, щоб прогулятися на свіжому повітрі. «Його хода була граційна й нагадувала спортивний крок», — згадував художник Ф. Богородський.
Особливо корисно ходити пішки людям похилого віку, про що свідчив Л. Толстой: «Після сидячої розумової роботи без руху й тілесної праці — справжнє лихо. Коли я не походжу, не попрацюю ногами й руками протягом хоча б одного дня, ввечері я вже ні на що не годен: ані читати, ані писати, ані навіть уважно слухати інших, голова паморочиться, а в очах зірки якісь і ніч минає без сну».
Г. Сковорода більшу частину життя провів у мандрах.
Піші прогулянки стали невід’ємним супроводом пошуку. Так, до Д. Уатта прийшла ідея парової машини, а до батька російської авіації М. Жуковського — славетна формула підйомної сили крила. «Я відчуваю після прогулянок (...), що молодію, а головне, що тілесними рухами промасажував і освіжив свій мозок», — казав К. Ціолковський. Один з найвидатніших геометрів світу А. Погорєлов свої найкращі праці створив, коли з дому до інституту й назад щоденно пішки долав 15 км.
— Ну що, досить? — спитав мене тренер. — Отже, ходіть якомога більше. Й не виключено, що і вам сяйне.
(Далі буде).
