Згідно з відповідним указом Президента України 2 вересня 1996 року розпочалася грошова реформа.
З відстані немалого часу, який ми прожили відтоді, усвідомлюємо: то був справді початок перехідного періоду суверенної держави. І спостерігаючи за тим, як рада Національного банку виступає цими днями проти емісійного покриття дефіциту бюджету, бере сумнів, що реформа позаду. Так, ніби заплющиш очі і побачиш: крізь відкрите вікно проїжджаючого повз осінь 1996 року «Мерседеса» хтось жбурляє пачку купоно-карбованців, як непотріб, збиткуючись над грошовим сурогатом. Або прислухаєшся і почуєш мудрого старого Вадима Гетьмана, котрий друкував гривню у Канаді ще на зорі нашої незалежності: «Розумієш, синку, на щорічних зборах МВФ у Нідерландах з нами вже рахувалися...»
1996-го ми співали дифірамби своїй власній грошовій одиниці, ще вповні не усвідомлюючи, яку колосальну виховну функцію вона виконає в майбутньому. Комсомольці-банкіри хрестилися: не спіткала б гривню доля тимчасового карбованця. Не побила б її інфляційна сарана, бо охочих підняти економіку за рахунок механічного друкування грошей не бракувало ні тоді, ні зараз. Часом, коли падав на коліна ринок цінних паперів або в Росії спалахувала фінансова криза, ми були за крок від цього. Але зрештою порятунок знаходили у валютних коридорах, паризьких клубах, адміністративних рішеннях правління Нацбанку, ще деінде. Банкіри за грішми бачили більше, ніж сяйво державної атрибутики. Може, тому саме на них перших почали зважати країни великого капіталу. Але захистити гривню від знецінення банкірові допоміг народ, якому скрізь недоплачували і який завжди десь переплачував. Скільки разів народ і банкіри набивали собі гулі, цапалися одне з одним, помилялися, вчилися на своїх помилках, проте жодного разу не зрадили одне одного. Бо мірилом цих стосунків була Гривня. Україну ніколи не вважали країною великого капіталу. Та восени 1996 року світлої пам’яті Вадим Гетьман мені сказав, що вона завжди такою була. В момент, коли громадяни віддавали за одну гривню 100 тисяч купоно-карбованців, це сприймалося як сумний жарт.
Але минали роки, а національна грошова одиниця не здавала своїх позицій порівняно з іншими твердими валютами. І нехай наше економічне зростання ще зумовлене переважно зовнішніми чинниками, а не зростанням внутрішнього споживання, слова Вадима Гетьмана вже не здаються жартом. На Заході визнали, що грошову реформу в Україні провели блискуче. Але Захід помиляється. Ця реформа продовжується.
