Про родину Попружуків з Яринівки (Березнівського району Рівненської області) почула випадково. Їхню привітну хату з синіми вікнами знайшла за допомогою їхньої сусідки Любові Дем’янюк. Дізнавшись, до кого йду, вона мовила:
— Не знаю, чули ви чи ні, а діти живуть у хаті без батьківської опіки. У них за старшого — брат Андрій. І він непогано справляється з «батьківськими» обов’язками: добрий, хазяйновитий.
Попружуків застала за домашніми турботами. Миловидна дівчина років шістнадцяти Тетяна, сестра Андрія, синім фарбувала рами на вікнах. Сам же господар і опікун молодших Попружуків лагодив велосипед.
— Вам пощастило, що застали Андрія вдома, — прощаючись додала сусідка. — А так він то на роботі (працює трактористом), то на городі.
У свої 23 роки Андрій здається молодшим: ніжні риси обличчя, невисокий, худорлявий. Закінчив дев’ятирічку, Сарненське вище професійно-технічне училище. І ось уже п’ятий рік працює механізатором у місцевому фермерському господарстві. За вдачею юнак виявився неговірким, отож до розмови пристала й Тетяна, учениця Малинської ЗОШ, яка опановує там основи наук за екстернатною формою навчання.
...Спершу їхня родина втратила батька. Трохи згодом не стало й неньки. Вона занедужала і швидко покинула білий світ ще молодою. Відтоді минуло п’ять років. Незважаючи на випробування, які випали на долю дітей, теплота не згасла в сирітській оселі.
— Живемо непогано, миримось, — розповідає Тетяна, —Андрій добрий і спокійний. Всі проблеми вирішує самостійно, з нами лише радиться. Турбується про кожного. Як сироти, ми одержуємо грошову допомогу.
— А де ж інші?
— Всі при ділі, — відповідає дівчина. — Роман поїхав у Малинськ у справах: закінчує там одинадцятий клас. Двійнята Наталя й Сергійко навчаються в Тучинській школі-інтернаті. Додому приїжджають лише на канікули та у вихідні. Для нас чотирьох Андрій — опікун.
— А кого зі старших ще маєте?.
— Сестру Любу. Вона вже заміжня, мешкає в Кричильську. Раніше навідувалася частенько, а з народженням сина Ярослава — стала трохи рідше. Найстарший з-поміж усіх — Сашко. Але скільки себе пам’ятаю, він живе у маминих сестер — тіток Софії та Анастасії. Ще чотирирічним хлопчиком забрали його до себе.
Бог не послав сестрам власних діток. Вони виростили також наймолодшу сестру Марію, яка залишилася сиротою у дев’ять років. Тітоньки вже й оженили Сашка, мають щебетливу невісточку і двійко внуків. Щасливі з того.
Сашко, тітоньки Анастасія та Софія, а також третя мамина сестра Надія, — розповідає Тетяна, — живуть у селі і допомагають нам чим можуть: одягом, харчами. А коли треба, й по господарству.
Сама ж Тетянка промовчала, що вона — братова найперша помічниця в усіх хатніх справах: напече хліба, їсти зварить, попере, прибере.
Доводиться їм нелегко. Андрій та його «команда» обробляють два гектари поля, тримають корівку, телятко, поросяток, птицю. Життя триває.
Березне
Рівненської області.
