За вікнами невблаганна спека. У переповненому електропотязі — справжня сауна. Біля відчиненої кватирки — метушня. Раптом моєї руки торкається приємна прохолода. Морозиво. Кому його передати? Люди кажуть, що це мені. Шукаю поглядом знайомих. Натрапляю на усміхнене обличчя юнака на платформі. В його очах — захоплення і щирість.
Електропотяг поволі рушає. Ні відмовитися, ні повернути дарунок немає часу. Залишається подякувати кивком голови.
Ні до того, ні після благодійника свого я не бачила. І морозиво через зайняті руки з’їсти не змогла...
