Якби вранці я побачив на письмовому столі вибуховий пристрій, то здивувався б менше, ніж тоді, коли натрапив на прес-реліз Міністерства промислової політики від 21 серпня 2002 року.
У пам’яті ще свербіло зізнання чиновниці цього відомства: «Наші керівники такі замкнені, бо, чого там, вони вас не люблять...»
А я й не набиваюсь, щоб мене любили. Мені за державу болить. Можна заплющити очі на преамбулу про європейський вибір, з якої тепер починається більшість прес-релізів. Трішки розчулитися у тому місці, де йдеться про перевиконання планів з випуску легковиків, автобусів, велосипедів і чогось там іще — від 110,1 до 183,7%. І покаятися перед Мінпромполітики, бо досі поділяв думку свого покійного діда, що пенсіонери та інваліди їздять на брехні верхи.
А коли почитати прес-реліз, то з’ясовується, що СП «АвтоЗАЗ-Деу», яке має найбільший випуск товарної продукції по галузі, у Запоріжжі для інвалідів виробляє в достатній кількості легковики «Таврія» і «Славута». Про їх реалізацію — нічичирк, тож якби дід воскреснув, то вирішив би, що СП працює на склад.
І його підтримали б у Головному управлінні праці та соціального захисту при Київській облдержадміністрації, де за «Тавріями» та «Славутами» стоїть багатотисячна черга інвалідів, тоді як, за словами одного з керівників Юрія Бардюжі, держзамовлення на них через брак фінансування обмежується кількома десятками. Та інваліди мають ще менше. Цього року, наприклад, кілька машин продали до Дня Перемоги, але чорнобильці знову лікті кусали...
Читаючи прес-реліз, ніби чую голос діда з того світу: «Та я б з ним до вітру не пішов...» І я закликаю діда до толерантності, цитуючи: «ВАТ «Луцький автомобільний завод» на базі автомобілів ЛуАЗ-1301 і ЛуАЗ-1302 (всюдихід) розробило модифікацію «швидкої допомоги» для сільської місцевості». Регоче дід: «Якщо поспитаєш на заводі, то дізнаєшся, що ці марки автомобілів давно зняли з виробництва як технічно застарілі і не придатні до експлуатації. Коли б вони мене везли до лікарні, то дорогою душу витрясли б!»
Я одразу ж перевіряю діда, телефонуючи до Луцька: так воно і є. Про «швидкі» тут мовчать, мова тільки про великовузлове збирання вазівських моделей.
Але пасувати перед дідом я не збираюся. І гордовито озвучую те місце в прес-релізі, де йдеться, що ВАТ «Укравтобуспром» у Львові розробило модифікацію шкільного автобуса «ТУР А-068» та автобуси місцевого сільського сполучення «А-079» на додачу до надвеликого дволанкового автобуса «ТУР А-262» з низькою підлогою для перевезення людей похилого віку.
— А ще вони вигадали колесо, — перебиває дід. — Але ніхто його не купує. До твого відома: останній ТУР вони повезли на автосалон у Москву. Він у єдиному екземплярі. Ти мені скажи, у тому твоєму прес-релізі є хоч одне слово правди? І хто його підписував?
— Управління інформаційних зв’язків міністерства. І це правда.
Дід знову регоче.
— То, хлопче, фільчина грамота. Жодний суд навіть за документ не прийме. А написали її для того, щоб продемонструвати блискавичну реакцію на указ Президента щодо відкритості роботи державних відомств та органів влади. А може, й для того, щоб когось підставити під удар.
...І дід сам запропонував назву фейлетону.
