Дорога «Сім’я»! Хочу з тобою посперечатися, а точніше — з твоєю авторкою Людмилою Сліпко, яка в минулому випуску під назвою «Суворість може обернутися бідою» опублікувала власний погляд на жорстке виховання. Людмила назвала всі можливі наслідки, що їх може спричинити батьківська нелояльність. Та погляньмо разом на проблему з протилежного боку.
Поміркуймо, чим обертається для дитини надмірна поступливіть, доброта, м’якотілість батьків. Можливо, декому здається, що я все це кажу з позиції сварливої тітки, яку виховала соціалістична система. Ні. Я не прихильниця ані вікторіанських, ані заідеологізовано-брежнєвських принципів виховання. Та останнім часом помічаю, як відрізняються діти нинішні від тих, які були ще років 15—20 тому. Звичайно, крайнощі завжди погані. Нас виховували переляканими, нерішучими, а коли ми заходили в транспорт, мами не дозволяли нам голосно розмовляти. Якби мої однолітки свого часу гасали з диким вереском між полицями в магазині, то на попах не залишилося б білого місця. Навіть на шкільних перервах наші бурхливі веселощі спричинювали осуд.
Можливо, докори на адресу попередніх поколінь не пустопорожні: мовляв, так ми і шепочемо понині. Але погляньте на теперішніх отроків, що їх учора виховували за японською системою вседозволеності. Уже виросло і торує собі шлях покоління нахаб. Нещодавно я сиділа з чоловіком у залі нового кінотеатру, все було фантастично, аж доки сусіди позаду — на вигляд пристойна юна парочка — не зіпсували нам вечір. Він і вона дуже голосно обговорювали свої справи під час сеансу, реготали, дзвеніли пляшкою шампанського. А коли мій чоловік зробив зауваження, на нас виплеснулася цистерна нецензурної лайки, і ми покинули зал.
Мабуть, перж ніж робити вибір на користь тієї чи тієї — японської, американської, папуаської — теорії виховання, треба проаналізувати досвід наших пращурів. Усе-таки вони виростили чимало добрих, тактовних, щирих — одне слово, справжніх людей.
Київ.
