Кожна сім’я, хоч би де вона була, має схожі радощі та проблеми. А нещодавно з’явилася можливість цю тезу перевірити, коли доля закинула мене за океан, в одну звичайнісіньку американську сім’ю — незважаючи на останнє, подивуватися таки було чому.
До родини, в якій прожила близько десяти місяців, так і просився ярлик «звичайна»: чоловік, дружина, двоє дітей. Саме такі сім’ї в опитуваннях називають середньостатистичними — середній вік, середня зарплата... Але то лише на перший погляд. Родину Грейсонів від інших відрізняло хоча б те, що батьки, наприклад, були одне в одного першим коханням й одружилися одразу після школи; їхній подружній злагоді через 15 років після весілля можна тільки позаздрити. Ось вам і сім’ї, котрі «щасливі однаково»!
Якщо поглянути на місячний прибуток американських середньостатистичних сімей (приміром, Енджі та Феррол Грейсони разом заробляли майже 40 доларів за годину), то дуже починаєш дивуватися, коли проведеш місяць-два у США. Виявляється, наша система «від зарплати до зарплати» їм теж добре знайома! Просто витрати в американських сім’ях дещо інші: наприклад, вони по місту пересуваються майже виключно на машинах (пішохідні доріжки мало де й передбачені), тому це означає постійні витрати на бензин, миття авто та його ремонт. До того ж мало не щодня Грейсонам поштою приходили якісь рахунки, котрі треба було оплатити (за будинок, газ, воду, електрику тощо). Не кажучи вже про дітей, котрі їсти просять (знайома картина, еге ж?)...
До речі, про купування їжі. То взагалі окрема тема, бо те, в яких кількостях чимало американських жінок закуповують харчі, може нагадати приготування до всесвітнього потопу. І річ не в тому, скільки вони щодня потім з’їдають, просто ходіння за покупками по супермаркету заняття ще більш стомливе, ніж прогулянка житомирським базаром з тією ж метою. Тому більшість жінок (до того ж завжди дуже зайнятих) обмежує частоту таких «нальотів» до трьох разів на місяць (звісно, окрім тих, кому походи в магазини дарують чисто наркотичне задоволення — такі теж є!). Звідти й триметрові чеки, авто, багажник та сидіння яких напаковані харчами, а найгірше — 100—150 доларів на кожен такий похід...
Але хитрі американці навіть із такої ситуації знайшли вихід: купончики, що обіцяють знижки на окремі продукти від 5 до 50 відсотків. Відтак найзатятіші «купонщиці», до яких належала й Енджі Грейсон, можуть у такий спосіб збити загальну ціну наполовину чи навіть більше.
Продовжуючи «болючу» тему їжі, варто згадати, що в сім’ї Грейсонів, як і в багатьох південноамериканських родинах, щоденна сімейна вечеря — це щось на зразок родинної розваги, коли нарешті можна побалакати про наболіле і не дуже. У нашій сім’ї взагалі дуже важливо було, щоб ми ходили кудись разом: чи на футбольний матч, чи на обід у «Мак-Дональдс», чи в гості до друзів, чи просто влаштувати миття машини (що у спекотний літній день узагалі вважається розвагою неймовірною). А тижні зазвичай завершувались або абсолютно лінивими суботами, коли всі завмирали біля екрана телевізора, або великим прибиранням, що всіх абсолютно втомлювало і знову ж таки завершувалося канапою та телевізором (бо щось робити вже просто не було сил).
Ще одна річ, котру мала робити вся сім’я, — щонедільне ходіння до церкви. На півдні, де жила я, було найбільше баптистських церков, а вони не дуже обтяжують своїх парафіян обрядами — швидше, просочуються своєю діяльністю в кожну частину сімейного життя. При нашій церкві проводилася сила різних заходів: виступи хорів, ігри для дітей, вистави, навіть курси з поліпшення фінансового становища і чемпіонати з гольфу. Тобто жити нам було зовсім не нудно, навіть навпаки: часу на «святе нічогонеробіння» взагалі не вистачало!..
Приблизно таким і є життя у середньостатистичній американській сім’ї. Але порівнювати родини в Україні та США — справа досить невдячна, бо, як показує статистика, дедалі більше молодих людей відверто бояться одружуватись і заводити сім’ю. В Америці ж за тією самою статистикою 93 відсотки населення все ще стверджують, що сім’я дуже важлива для них; причому більшість дівчат і хлопців мають досить оптимістичний погляд на одруження та міцність шлюбу. На перший погляд, цьому є доволі просте пояснення — сприятливе фінансове становище, але поглянути вдруге все ж не завадить. США — країна з найбільшою кількістю розлучень у всьому індустріальному світі. Тобто там кожна сім’я теж «нещаслива по-своєму», незважаючи навіть на розмір зарплатні, і якщо придивитися ще уважніше, гармонія родинних стосунків грунтується не на фінансах, а на банальній повазі одне до одного. То чи не варто було б обом нашим країнам чомусь повчитись одна в одної і нарешті дати можливість кожній своїй сім’ї бути «щасливими однаково»? А нещасливі самі знайдуться...
Житомир.
